Публікації
18:27
30 Травня
153

Українці, які живуть далі від бойових дій, мають більше ознак тривоги – дослідження

Публікації

Від початку повномасштабного вторгнення збільшилася кількість звернень українцями за психологічною допомогою. 90% звернень – від жінок.

Про це свідчать результати дослідження агенції Proinsight Lab, яке провели впродовж березня-травня 2022 року за сприяння Національної Психологічної Асоціації.

Хто звертається по допомогу

Серед тих, хто звертається за кризовою допомогою, найбільше представлена вікова група 26-35 років – більше третини клієнтів. Також досить поширені вікові групи 18-25
та 36-45 років. Старші вікові групи представлені найменше Переважна більшість клієнтів кризових консультацій – жінки (90%) і тільки 10% – чоловіки. Вкрай малоймовірно, що жінки настільки гостріше реагують на ситуацію.

Фахівці припускають, що такий розподіл зумовлений кількома чинниками. Зокрема:

– соціальні очікування щодо чоловіків, що вони «мають бути сильними» і не звертатись по сторонню допомогу;
– недооцінка/знецінення власного психологічного стану («у мене все добре»);
– стереотип, що до психологів звертаються тільки «психічно хворі».

Зважаючи на те, що чоловіки – нечасті клієнти психотерапевтів, якщо вони й звертаються, то переважає молодь 18-30 років. Можливо, у цієї вікової групи менше внутрішніх обмежень щодо звернення до психолога.

Чому звертаються

84% клієнтів звернулися по кризову консультацію після конкретної травмуючої події. Отже, хоча війна сама по собі є травмуючою подією, потреба в допомозі виникає через конкретну особливу травмуючу обставину, звертають увагу дослідники. У понад половини з них причина звернення – через те, що покинули дім та переїхали. Близько третини звертались через смерть або загрозу життю близьких, трохи менше – через загрозу власному життю.

Близько чверті клієнтів приходили на консультацію через відсутність зв’язку з близькими людьми, а 23% стали свідками травмуючих подій.

Що відчувають люди, залежно від місця проживання

Більшість експертів відзначили, що інтенсивність прояву емоційних симптомів є вищою в осіб, що знаходяться далеко від бойових дій або взагалі виїхали з країни:
– ті, хто далеко від бойових дій, демонструють більше тривоги, панічних станів, напруги, реагують більш інтенсивно;
– ті, хто ближче до бойових дій, – гуртуються, намагаються щось робити, проявляють активну позицію.

Люди, які залишилися в країні, найчастіше відчувають:
– безсилля, апатія;
– страх, тривога;
– травма свідка, втрата чи бачив смерть;
– синдром фантомних сирен.

Ті, як виїхали:

– почуття провини, тривога;
– безнадія, розпач, почуття безсилля;
– складний вибір – лишитись чи вертатись;
– емоційна чутливість, стрес від нового місця, постійно читають новини військових дій.

Також різнять почуття та емоції, залежно від статі.

Чоловіки, хто не служить, або кого не взяли служити в ЗСУ:
– переживають, що не воюють, почуття провини;
– відчуття, що мають воювати, хоча не готові до цього;
– тремор, неспання, емоційна напруга;
– втрата опори, «що
робити?»

Чоловіки-військові:
– синдром вцілілого, почуття провини
– напади агресії, безсоння, панічні атаки
– горювання, переживання втрати через загибель товаришів по службі.

Жінки з дітьми, які лишились в Україні:
– тривога, страх;
– важко спати;
– важко бігати у підвал, постійний стрес;
– необхідність підтримувати дітей;
– зміни у поведінці дітей;
– екзистенційні питання, втрата сенсів.

Жінки різного віку в Україні:
– страх, тривога, сумніви;
– старші (50+): не можуть прийняти рішення виїхати;
– молодші (18-25): страх зґвалтування.

Жінки з дітьми, які виїхали з України:
– почуття провини, зради;
– страх за майбутнє, тривога, ПА, розпач;
– страх за тих, хто лишився вдома – чоловік, батьки.

Жінки різного віку за межами України:
– старші (50+): провина, сором, страх, не можуть впоратись з емоціями, травма еміграції, проблеми з адаптацією;
– молодші (18-25): травма свідка, переживання, почуття провини, тривога за батьків, які лишились.

Автор: