«Роблять собі, шо хочуть»: як тернополяни пережили перший ранок з новими умовами оплати за проїзд

З 1 жовтня у Тернополі почали діяти нові тарифи на проїзд у громадському транспорті: від 8 до 10 гривень, залежно від методу оплати. Зрівняли в ціні також тарифи у тролейбусах, автобусах і маршрутках міста. Другим нововведенням стала можливість здійснити безоплатну пересадку впродовж 30 хвилин після оплати за проїзд – аби доїхати до потрібної локації, заплативши лише 1 раз.

Як це все працює, перевіряли журналістки ТМЦ.ІНФО. Спробували, як тепер можна оплатити за проїзд різними способами та чи справді при повторній валідації не знімає кошти з рахунків.

Читайте також: Із 1 жовтня проїзд у транспорті Тернополя буде безготівковим і по 8-10 грн

Далі історії – від першої особи кожної з авторок.

“Не будете ж мерзнути на зупинці, можете оплатити готівкою”: історія про разові квитки і оплату банківською карткою

__________________________________________________

З 1 жовтня, здавалося б, проїзд громадським транспортом в Тернополі вже не можна оплатити готівкою. В останній день вересня я їхала додому автобусом 1А і чула, як кондукторка зверталась до однієї з пасажирок: “Ви розумієте, я боюсь виходити завтра на роботу. Я не розумію, як це все буде. Карточками населення не забезпечили, і як я їм маю пояснювати, що готівкою не можна платити тепер?” 

До речі, безконтактна картка у мене в той день не спрацювала, але добре, що я змогла оплатити готівкою. Але ще тоді собі задумалась: а що буду робити, якщо картка не спрацює й завтра?  Готівкою ж оплатити більше не зможу.

1 жовтня о 07:30 спершу перевірила телефон на наявність сповіщень. У телеграмі, в групі гуртожитку, в якому живу, було три нових повідомлення. Один хлопчина з самого ранку сповістив мешканців гуртожитку, що проїзд тепер 10 гривень. І платив він готівкою!

Близько 8.00 я пішла придбати одноразовий проїзний квиток до одного з вказаних на сайті міськради пунктів продажу таких квитків – біля магазину “Продукти”, на вулиці Максима Кривоноса, 11.  Незручно ще те, термінал не видає решту, тому заздалегідь потрібно подумати, де знайти 10 гривень. 

Отже, виконала я всі маніпуляції, натисла “Транспорт Тернопіль”, тоді “Разовий квиток”. Спочатку для підтвердження термінал запитав мій номер телефона (не розумію для чого, бо ніяка смска мені так і не прийшла – авт.), потім внесла вже самі купюри до автомата. Натиснула “друкувати” і… нічого. Ось так я заплатила 10 гривень, а взамін дуля з маком, а не проїзд. При цьому в міській раді запевняли, що в місті є 113 терміналів, де можна придбати разові квитки для проїзду. Однак, чи перевірили їх всі перед запуском нової ситеми? 

Квиток так і не з’явився на цей світ. Я простояла ще п’ять хвилин і розчарована побігла на 16-ту маршрутку, думаючи, що розплачусь безконтактною карткою. 

Орієнтовно о 8.30 я зайшла у маршрутку, двері зачинились і вона рушила з місця. Даю свою картку водію, і тут чекає на мене ще одна “радість”. Квиток знову не з’явився. В чому ж проблема?

“А карткою розраховуватись вже також не можна”, – ошелешує мене водій.

“Та чому ж не можна, давайте я спробую”, – намагаюся переконати його я.

“Та можете пробувати, але я вам кажу, що картки не приймає”, – підсумовує чоловік.

Крутила я тою карткою різними сторонами і знову нічого. 

Тут водій все ж змилосердився: “Дівчино, та ж не будете мерзнути на зупинці, можете оплатити готівкою”. 

Я чемно так і зробила, водій віддав мені решту і я зайняла місце біля нього, аби дивитися, що буде далі.

На наступній зупинці зайшла дівчина, яка також хотіла розрахуватись безконтактною карткою, але і в неї нічого не вийшло. Решту дороги нові пасажири оплачували, як хотіли: хто карткою тернополянина, хто готівкою. Бачила, що одна дівчина навіть сім гривень кинула водію, а він мовчки поїхав далі. Проте людей, які хотіли оплатити банківською карткою з чіпом, водій переконував, що так тепер не можна і від сьогодні такими картками не можна оплатити.

Я вийшла на зупинці біля медуніверситету та пересіла на тролейбус 1А, аби перевірити, чи все ж таки працює безконтактна картка. Коли до мене підійшла кондукторка, я приклала свою картку і нарешті вперше за цей ранок з’явився квиток, оплачений о 8:42. 

На ньому вказано, що термін пересадки – 30 хвилин, тобто за цей час оплачувати за проїзд ще раз не потрібно. Щоб перевірити це, я вийшла на зупинці “Євроринок”. Там вже стояв тролейбус №2. Тож я одразу в нього і забігла. Сіла біля вікна і почала слухати, про що спілкуються люди в салоні. В той момент “судили” мера міста.

“Та шо ви мені говорите, шо не вмієте? Ви туда, до Надала, йдіть, йому кажіть”, – це кондукторка з’ясовує щось із жінкою старшого віку. 

“Але як людина не розбирається, як вона має купити той квиток?”, – не здається пані.

“На зупинці шукайте, де купити. То шо, я придумала? Не я. Він собі так придумав і робить”, – на підвищених тонах продовжує кондукторка, навіть не помічаючи, що на зупинці в тролейбус зайшли нові пасажири.

“Але хто їм це дозволив робити?”, – намагається знайти винуватця ситуації пасажирка.

“Самі собі дозволили робити. Нас перевіряють, а маршрутки нє. Вони собі там нормально гребуть, а ми маємо ходити і всім все пояснювати”, – висловлює образу на несправедливість ситуації кондукторка.

Я зрозуміла, що до мене ніхто не підійде, аби перевірити квиток. Не знала також, чи оплачувати ще раз, чи ні. На інших пасажирів, які зайшли в тролейбус зі мною, захоплена дискусією кондукторка також не звернула уваги. 

Тож я підійшла до валідатора, який є у тролейбусі біля одного із входів, та оплатила ще раз. З оплатою все пройшло добре. Я вийшла на зупинці біля стадіону, а вслід почула від кондукторки: “Роблять, шо собі хочуть, а ми маємо страждати”. І двері зачинились.

Тільки тепер не розумію: автомати на вулиці приймають гроші, але не видають квитки, водій маршрутки переконує людей, що проїзд не можна оплатити безконтактною карткою, і що робити людям, які потрапили у таку ситуацію?

“Терпіння вам!”: історія про неперсоніфікований проїзний та оплату смартфоном

_____________________________________________

О 8.48 сідаю на зупинці “Готель “Галичина” на маршрутку №5А. Даю водію свій неперсоніфікований квиток. Біля водія лежить термінал. Коло нього – роздруківка, на якій вказано, за якими адресами по маршруту 5А можна купити одноразові проїзні квитки в спеціальних автоматах. Водій валідує мій проїзний, а тоді повертається до чоловіка, котрий сидить на “почесному” місці біля водія, підносить до рівня його очей мій проїзний і каже:

“Отакий проїзний має бути, бачите?”, –  чоловік киває головою. Очевидно, бачить.

Водій повертає мені проїзний (з неперсоніфікованого списало 9 грн, як і попереджали раніше – авт.) і квиток, пояснює, що він діє ще пів години і що я можу з ним пересісти на будь-який інший вид транспорту, якщо мені буде треба. 

Мені треба. На наступній зупинці я виходжу, переходжу дорогу і сідаю в тролейбус №2. Чесно чекаю, поки до мене підійде кондукторка, щоб запитати: що мені робити з цим квитком, бо я ж пересіла?

Кондукторка довго роздивляється проїзний, на якому зазначено, що дві хвилини тому я їхала в геть іншу сторону. Випереджаючи питання, простодушно кажу, що треба було дещо забрати “біля танка”.

“То мені проїзний ще раз валідувати у вас?, – уточнюю, – бо в міській раді раніше казали, що треба. Треба?”

“Не треба, їдьте з цим”, – відповідає мені вона і йде далі салоном.

Квитки за проїзд у Тернополі

На всіх квитках тепер вказано, шо вони дійсні 30 хвилин від часу оплати.

Одразу за мною сидить старший пан. Поки ми з кондукторкою з’ясовували, чи є потреба мені ще раз валідувати проїзний, він розповідав своєму сусідові про город і “а ціни ростуть і ростуть”.

“Пані, а ви б мені 200 гривень не розміняли?”, – раптом звертається він до кондукторки, котра вже розібралася з моєю ситуацією.

“Ну а я де вам грошей візьму? Ми віднині грошей не беремо і не маємо”, – відповідає кондукторка і не чекаючи на реакцію, йде далі.

“За совєтів такого не було…”, – не то ностальгійно, не то просто, аби щось сказати, вимовляє чоловік.

“За совєтів нічого не було”, – докидає йому літня пані через прохід.

Мовчання.

***

Начальник міського управління транспортних мереж та зв’язку Олег Вітрук на засіданні виконкому минулого тижня пояснював, що квиток дійсний впродовж 30 хвилин, незалежно від кількості пересадок. Тож на наступний зупинці – біля медуніверситету вибігаю з тролейбуса і заледве встигаю заскочити в автобус 1А. Водій по-доброму тримає мені відчиненими передні двері. 

Під його “сонечко, ну що ти, не бачила, що вони відчинені, так?” заходжу в салон автобуса. Це вже друга моя пересадка за останні 10 хвилин.

Тут ще раз показую свій квиток, ще раз мені кажуть, що валідувати наново таки нічого не треба. Їду як є. Побіжно слухаю, про що говорять пасажири. Жінка з коротким хвилястим волоссям розповідає сусідкам, що “загалом це гарна ідея – оці квитки по 30 хвилин”.

“В мене сусідка так мусить щодня на роботу добиратися з пересадками. Їде десь аж на “Канаду”, а тоді мусить пересісти, щоб доїхати до центру”, – звідки саме добирається сусідка пані з короткою стрижкою, почути в загальній какофонії голосів не вдалося.

“Гарного дня і терпіння вам на сьогодні!”, – це вже інша жінка звертається до кондукторки, виходячи на зупинці в Центрі біля “зеленої” церкви. Я теж виходжу.

Те, що неперсоніфікований проїзний валідувати ще раз не треба, вже зрозуміло. Про це незабаром після виконкому, де ухвалили нові правила оплати проїзду, повідомляли на сайті міської ради. Але ж не всі могли слідкувати за змінами, і не всі могли бути в курсі. Тож я до останнього роблю вигляд, що я якраз в такій ситуації.

Ще також незрозуміло, що з оплатою смартфоном? Раніше на виконкомі зазначили, що оплатити таким методом один раз на пів години, щоб кошти не списало з рахунку ще раз, не вдасться. Мер міста наголосив, що проблему треба вирішити, аби всі види оплати проходили однаково. То як же це працює в підсумку?

9.04. Сідаю в автобус №35. Сплачую за проїзд 10 грн, приклавши смартфон до термінала. Кондукторка видає мені квиток і йде далі салоном. Пояснює пасажирам, що від сьогодні оплата лише картками, що можна пересісти впродовж 30 хвилин і ще раз не платити за проїзд, якщо вам потрібно дістатися в інший мікрорайон.

“А якщо мені не треба? Чого маю платити 10 гривень?”, – бурчить старший сусід по пасажирському сидінні.

“Пане, ви по пенсійному їдете. За що ви платите?”, – спокійним тоном закінчує цю дискусію його одноліток.

Кондукторка повертається на своє крісло, я ж хочу уточнити: якщо мені треба буде пересісти в інший транспортний засіб і розрахуватися смартфоном, з мене спише гроші чи ні?

“Та не мало би…, – невпевнено відповідає жінка. – Але точно вам не скажу”.

“Давайте перевіримо!”, – пропоную я.

“А якщо вам гроші зніме?” – уточнює кондукторка.

“То так і буде, але будемо знати, як то працює”, – тож кондукторка підносить термінал ближче до мене.

Але прилад не хоче списувати з мого рахунку гроші. Ми двічі наводимо смартфон, а вибиває помилку. Довше “гратися” з ґаджетом часу немає. Кондукторка йде до інших пасажирів, аби вони оплатили за проїзд.

Неподалік від мене сидить старша жінка. Розповідає, що поповнила персоніфіковану “картку тернополянина”, але розрахуватися нею не може.

“Видає, що картка заблокована. А я питаю: як таке може бути, що вона заблокована? – риторично звертається до мене. – Пані, я розрахуються банківською карткою”, – це вже до кондукторки.

Але мені час виходити, щоб перевірити, чи спише кошти з картки, якщо я розрахуюся смарфотном ще раз вже в іншому транспорті. На зупинці біля лікарні швидкої допомоги пересідаю в тролейбус №9. Питаю, як мені розрахуватися за проїзд, якщо ото кілька хвилин тому вже оплатила карткою. 

“То треба валідувати ще раз?”, – кондукторка протягує до мене руку – треба показати їй квиток. Показую. Вона довго тримає його верх ногами. Приглядається, а тоді починає шукати в кишенях свого одягу, підозрюю, окуляри.

Поки вона це робить, я розповідаю, що на квитку вказаний час 9.04.

“А зараз котра?”, – питає жінка, продовжуючи шукати окуляри. І нарешті таки їх знаходить.

“9.09”.

“То їдьте собі далі”, – з цими словами кондукторка повертає мені квиток, а я виходжу на зупинці “Залізничний вокзал” .

Раніше в міській раді казали, що кондуктори будуть лише консультувати пасажирів про зміни в оплаті проїзду. На практиці на них поклали контроль за тим, чи пасажири вкладаються в зазначені 30 хвилин обіцяного безкоштовного проїзду.

Замість післямови

____________________________________________________

До слова, в пресслужбі міської ради зазначили, що безоплатний проїзд за пільговим пенсійним посвідченням впродовж цілого дня можливий лише в комунальному транспорті (автобусах та тролейбусах – авт.).

“Фактично оплачувати 10 грн до 10 години ранку пенсіонери повинні в маршрутках”, – пояснила речниця міськради Мар’яна Зварич.

Тобто, людям з пенсійними посвідченнями тепер треба або мати ще й неперсоніфікований проїзний – щоб платити 9 грн за кожну поїздку, або щоразу купувати за 10 грн одноразові квитки, або ж оплачувати 10 грн, розраховуючись банківською карткою чи смартфоном.

Під час обідньої перерви ми спробували все ж пошукати і придбати разові проїзні в зазначених точках. На Чорновола біля магазину “Чеботурка” цього зробити не вдалося: там не працювала відповідна можливість. А от поповнити картку тернополянина можна було.

Можливість придбати разовий квиток —неактивна.

На Бандери, на зупинці нижче стадіону, нарешті пощастило побачити, яким же є разовий квиток. Щоправда, діяти він починає одразу ж після придбання. А oт що робити у вечірній час, коли транспорт ходить з перебоями, і ці пів години ти можеш просто простояти в його очікуванні,  — поки неясно.

30 хвилин на пересадку починають діяти одразу ж після придбання квитка.

 

Авторки: Юлія Пацкаль, Ірина Небесна

Головне зображення: у колажі використали картину Едварда Мунка “Крик”

 

Автор статті: Ірина Небесна
Теги: