Жорстока «наука»: хто чинить насильство над чоловіками і які це має наслідки

Насильство над дітьми

«Довгі кістляві пальці стискалися в кулак і тяглися за мною через всю кімнату. Якийсь до болю знайомий голос сичав: «Знайду – бідний будеш». Я прокидався від страшного сну і опинявся у ще страшнішому – з якого не прокинешся. Це був голос мого тата. І це була його рука. Била сильно. Не розбираючись. Била, «щоб знав», – чоловік, назвімо його Сергієм, бо справжнє ім’я він попросив не вказувати, сидить навпроти, на кілька хвилин знову перетворюється на того маленького хлопчика. Плечі раптом немов зводить судома – він зсутулюються. Здається, що досі хоче сховатися від того страшного сну і того болю, якого йому завдавав тато «з виховною метою».

Що дивно: в родині було двоє дітей, але били, принаймні, так регулярно і не задумуючись, лише сина.

«Щоб знав»

«Сестра була молодшою на рік. Але виховували нас так, що я часто в дитинстві думав, що я нерідний. Шкодили ми з сестрою однаково: то решту з крамниці «забудемо» принести і накупимо морозива, то поліземо до сусідів красти яблука. Сестру тато лаяв. А мене лупив немилосердно. Коли ж я не витримував і починав плакати, бив іще сильніше. Кожного разу додавав оте своє «щоб знав, а я ніяк не міг зрозуміти, чого ж я маю навчитися?», – Сергій ображається на батька досі. Але більшою є все ж образа на іншу людину. – Мама не втручалася. Казала, що тато виховує мене, щоб я виріс сильним та відповідальним. Але коли він мене так штовхнув, що я впав і зламав руку, вчителька в школі викликала соцпрацівників. Звісно, ніхто не довів, що це справа татових рук. Найбільше мене тоді боліло, що мама за мене не заступилася, а чужа жінка звернула увагу на мої вічні синці».

На відміну від Сергія, багато українських чоловіків не ідентифікують різні дії проти себе як насильство. Відповідно до результатів опитування, проведеного навесні 2021 року організацією Amnesty International, домашнього насильства зазнали 6% чоловіків. 25% із понад 2000 опитаних чоловіків вказали, що зазнавали домашнього насильства у віці до 16 років. Але коли їм ставили уточнюючі запитання, виявлялося, що ляпаси та побиття ременем до цього віку пережили 65%.

18% чоловіків пояснюють прояви агресії неможливістю виплеснути емоції якось інакше

«Чоловіки не розпізнають домашнє насильство, – коментує для Українського Радіо ці цифри директорка організації Оксана Покальчук. – Під час опитування виявилося, що майже 50% зазнавали принижень, словесних погроз та залякувань. 17% мали досвід позбавлення житла, одягу і коштів з боку родини. А 4% розповіли про пережитий досвід небажаних сексуальних дотиків чи домагань із боку родини».

При цьому лише 48% опитаних визнають заборону спілкуватися з друзями психологічним насильством, а незаконне обмеження пересування — фізичним.

«Не мужик»

«Не служив – не мужик», – чув я все своє дитинство. І я пішов служити, тоді «відмазатись» був не варіант. Я не хотів. Щиро вірив, що армія – це про дружбу, силу, відданість. До першого дня. Ми з хлопцями звали його Пес. Бо він був лютий і вічно якийсь, як загнаний. Злий і агресивний. Казали, що через нього кілька хлопців на себе наклали руки.  Я не знаю, чи це правда, але я можу повірити», – минуло 20 років, але Володимир про цей період в житті згадує досі. Він пройшов війну на Донбасі, але каже, що такого ставлення, як від Пса, не було в жоден із днів на війні.

«Там гинули люди, кожен день міг бути останнім. Війна не буває без насильства. Але тільки тоді, 20 років тому, в армії я відчув, що таке повна вседозволеність людини, котра просто має владу. І може собі дозволити все. Він міг плюнути тобі просто в обличчя, бо йому щось не сподобалося. Дати жартома запотиличника – це був такий знак уваги, коли він був у доброму гуморі. Решта часу – вічні приниження та матюки. Ми з хлопцями копали картоплю на городі в усієї його родини під фразу: «Ви – не люди, ви – худоба». Одного разу хтось із хлопців у листі написав батькам про поведінку Пса. Ті написали скаргу. Наступні кілька місяців ми жили в пеклі. Він знущався над всіма, лише не над тим хлопцем, який поскаржився на нього в листі. Це було дуже хитро. Бо всю нашу ненависть на Пса ми скерували на нашого товариша, хоч він ні в чому винен і не був», – згадує чоловік.

Насильство в армії

Те, як поводилися герої цієї історії також пояснюють результати опитування про насильство в житті українських чоловіків.

«Якщо мова йде про те, чому вчиняють насильство, то 43% чоловіків сказали, що чоловіків спонукає до насильства бажання здаватися крутим, – продовжує коментувати результати дослідження Оксана Покальчук. – 18% пояснюють прояви агресії неможливістю виплеснути емоції якось інакше».

І пояснення цьому не варто шукати десь далеко – це усталені стереотипи та принципи виховання, що досі поділені на так звані жіночу та чоловічу моделі поведінки. За прикладами не потрібно ходити далеко. Чого вартий нещодавній скандал із книжкою про начебто дитяче виховання Марини Ланге «Щоб у 18 не було запізно», що її збиралися за бюджетний кошт закупити у майже 500 бібліотек країни.

Фото з книжки "Щоб у 16 не було запізно"

Там чітко вказано, мовляв, хлопчиків та дівчат потрібно виховувати за різними принципами: дівчаток привчати до співпраці, а от хлопці, стверджує авторка, можуть розвиватися лише в умовах конкуренції.

«Чоловік повинен»

«Це не обмежується лише нашою країною, це світова проблема, що є образ чоловіка, якому умовно повинен слідувати кожен чоловік, але йому практично ніхто не може відповідати. Бо ж чоловік начебто повинен добре заробляти, але бути здоровим. Бути красивим, але й інтелектуальним, – коментує в розмові для Українського Радіо Оксана Покальчук. – Між чоловіками існує така гра за те, хто ж наскільки справжній чоловік. І аби ним бути, треба не плакати, не бути слабким і хворим, не мати проблем на роботі, не мати проблем взагалі. Бути впевненими в собі і високими. Так наче на останнє можна якось вплинути».

Гендерні стереотипи про чоловіків

Це створює внутрішнє напруження і токсичне середовище, що й викликає агресію між самим чоловіками. Оксана Покальчук наголошує: в суспільстві, де багато говорять, що насильство над жінками коять в більшості чоловіки, так чи інакше виникає дзеркальна думка, наче насильство над чоловіками має вчиняти протилежна стать – жінки. Однак статистика показує геть інше: 78% відчувають загрозу від інших чоловіків, а з боку жінок – 9%, при цьому респонденти вказали в цьому випадку або на знайомих, або на представниць кримінальних груп.

Ті ж, хто пережили фізичне насильство після 16 років, уточнили, що найчастіше його вчиняли дорослі чоловіки (52%) і підлітки (32%), йдеться у звіті Amnesty Inrernational.

«У школі насильство й булінг походили переважно з боку однокласників або школярів чоловічої статі (50% і 47% відповідно). Серед тих, хто чинили домашнє насильство щодо хлопців, респонденти найчастіше називали батька, вітчима, партнера матері (45% із тих, хто стикалися з насильством до 16 років) або матір, мачуху, партнерку батька (32%). Майже така сама ситуація з проявами домашнього насильства щодо чоловіків після 16 років: тут теж найчастіше як агресора вказували батька або вітчима. Натомість про досвід насильства з боку особи, з якою чоловік перебуває в стосунках або шлюбі, розповіли 15%», – загалом же 6% чоловіків зазнавали домашнього насильства. Якщо ж згрупувати опитаних за віком, то 25% респондентів відповіли, що зазнали його у віці до 16 років. Потім цей показник почав різко падати, коли питали про старший вік.

25% із понад 2000 опитаних чоловіків вказали, що зазнавали домашнього насильства у віці до 16 років. Але коли їм ставили уточнюючі запитання, виявлялося, що ляпаси та побиття ременем до цього віку пережили 65%

«Тема насильства – болюча і непроста. Пережитий досвід, особливо в дитинстві, залишає шрами в серці кожного. Непропрацьованість і неготовність говорити не загоює рани. Виникає бажання відмежуватися, наче з тобою такого не було, – пояснює Оксана Покальчук. – Значний відсоток тих, хто пережили биття ременем виправдовують його. І вважають виховним моментом. Хоча немає ніяких позитивних наслідків від вчиненого насильства».

Те, що чоловіки не плачуть, тобто навчені приховувати власні емоції і не навчені, як мирно їх виявляти, призводить до того, що вони вчиняють насильство щодо інших. Адже 18%, котрі не вміють вихлюпнути емоції інакше – це майже кожен 5-й. При цьому мізерний відсоток зізналися, що вчиняють насильство самі. Хоча 90% сказали, що треба виховувати молоде покоління чоловіків так, аби запобігати насильству.

«Це моя інтерпретація: насправді вчинення насильства – це ситуативний прояв своєї крутості в конкретній ситуації. Але в принципі соціум не вітає насильства. Це, як в школі, коли заходить вчителька і всі сидять, хоча за хвилину до того стільці літали», – зазначає Оксана Покальчук.

Вона припускає, що тут можна побачити певну аналогію: діти між собою можуть поводитися агресивно, але коли є контроль: мами чи тата, когось старшого, всі одразу чемні.

Результати опитування доводять: чоловіки часто не повідомляють про насильство саме через гендерні стереотипи, згідно з якими вони мають бути сильними, мужніми, а отже – не скаржитись. Проте – замовчування насильства лише сприятиме його існуванню.

Довідково:

Про факти насильства можна повідомити:

Поліція: 102

Національна гаряча лінія для дітей та молоді:

0 800 500 225 (дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України та з мобільних телефонів усіх українських операторів безкоштовні)

116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів усіх українських операторів.

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини: (044) 253 75 89 0 800 50 17 20

Тернопільський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: (0352) 23-55-92

Тернопільський обласний Центр соціально-психологічної допомоги «Родина«: (0352) 28-79-29.

Контакти фахівців Центру:

Людмила 0975006924

Олена 0978047007

 

Ілюстрації: Марічка Юрчак

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Автор статті: Ірина Небесна
Теги: