Публікації
09:56
1 Липня
1352

Про художника Володимира Чорнобая і його пленери

Публікації

В одній з попередніх статей ми розповідали про виставку Володимира Чорнобая в художній галереї Тернопільського національного економічного університету. Сьогодні ми подаємо розлоге інтерв’ю з художником про його творчість.

 

– Пане Володимире, в яких стилях ви працювали, або який вплив вони мають на вашу творчість? І  які художники для вас є більш близькими і цікавими?

– Праця художника є такою ж, як і праця будь-якої людини іншої професії… Коли це є безперервний процес, то зрозуміло, що колись починав з одного, то весь час топтатись на одному місці не хочеться. Сам процес під собою розуміє те, що людина повинна розвиватися. Я так вважаю, і так є, і так повинно бути… Повинен бути поступ вперед. Якщо взяти те, що я робив навчаючись в училищі, потім в інституті, то багато що з того змінилося.. Хоча деколи я знаходжу якісь паралелі, навіть з дитинством – що тоді робив, і в певний спосіб якісь речі вони навіть зараз випливають. Наприклад, коли я навчався в школі, ми зі старих акумуляторів топили свинець, виплавляли бляшки, робили дірку, вставляли джгут і копали внутрішньою стороною ноги. Хто довше буде підбивати, той і виграв. Відтоді я зв’язаний зі свинцем, бо ми топили його, відливали з нього різні фігурки. Це було на початку 60-тих років минулого століття. А потім, закінчивши інститут, займався вітражами. Знов почав відливати зі свинцю, але вже профіль, який прокатуєш і  використовуєш для вітражу. Тут з’являється аналогія – свинець там і тут. Я навіть з дитинства пам’ятаю колір розтопленого свинцю – сірий з рожевими і фіолетовими відтінками.

Стиль формується під час роботи. Коли працюєш, в тебе з’являються нові ідеї і нові задумки. Тобто, речі, яких раніше не було. Але вони з’являються, і ти починаєш їх розробляти.. Це все є складовою частиною творення свого стилю, потім, через якийсь час, ти вже відчуваєш – твоє, чи не твоє?… Можна захоплюватися імпресіоністами, сюрреалістами, або ще кимось, але це може бути не твоє. Не по твоєму характеру… Стиль твориться методом проб і помилок, фільтрується через різні сита, і щось з нього залишається. Вода відходить, а залишається суть. Це формує те, що буде характерним для моєї творчості зараз, сьогодні. Я не можу стверджувати, що вже знайшов, і вже досягнув бажаного.. Це взагалі нагадує шлях до горизонту – скільки не йтимеш, він завжди буде  на віддалі видимості. Хоча зупинки  і якісь цікаві речі будуть на шляху. Тим то і цікаво. Деколи здається, що шлях є набагато цікавішим від досягнення чергових зупинок. Я не переконаний, що зараз отримую золоті яйця від курки. Все може змінитися. Я не можу сказати, що буде завтра. В любій справі важливий процес, а результат це те, до чого ми сягнемо. Наше життя – це є рух до чогось, до якоїсь мети, цілі.

Щодо стилів, то в своїй творчості відчув різні стилі: імпресіонізм, сюрреалізм, кубізм і інші. Щось закарбувалось міцніше, щось слабше… Вплив переживають всі художники, Важливо тільки як і наскільки. Важливо пережити  і переживши забути і йти далі. Ще в часи мого навчання було не так багато об’єктивної літератури по сучасному мистецтву – це все йшло  як «буржуйне» мистецтво. Після Жовтневої революції відбулася класова зміна в суспільстві і мистецтво отримало підтримку від влади для свого розвитку. Але потім це все «закопали», бо не в ту сторону, напевно, пішло.. Більш активні і здібні митці повтікали хто на Захід, хто до Америки. Якщо так співставляти, то перша чверть ХХ ст. російського мистецтва – то був авангард. Це мистецтво паралельно розвивалося як в Росії, так і в Німеччині, у Франції. Тільки в Росії воно було яскравішим. Є такі художники, які формують тебе, твої погляди і мають вплив на твоє мистецтво. А є просто добрі художники, але вони не мають впливу. Є, також, добрі художники, але які тобі не подобаються. Ми в ті часи багато не бачили. Хоча я їздив в Ленінград, щоб побачити Ермітаж, в Москву в музей ім. Пушкіна. В мене є велика колекція відкриток – творів художників, які мені подобалися, але мій викладач Тарас Миколайович Драган вважав, що цим не варто захоплюватися, бо між репродукцією і роботою художника є велика різниця. В 1976 році в Ермітажі мене дуже вразила робота Анрі Дерена «Нічний натюрморт». Я до сих пір пам’ятаю цю роботу, де вона висіла, освітлення, все.. А Матіс розчарував, і досить сильно… Анрі Дерен був сучасником Матіса.

З українських митців відмітив би скульптора Олександра Архипенка і художника Михайла Бойчука. Дуже довго, коли я малював на склі, я був під впливом творчості Бойчука. Його роботи і дотепер мені подобаються, він виробив свій стиль, створив свою школу, мав своїх учнів, які продовжили його ідеї. Він дійшов до цього стилю на основі візантійського мистецтва. Якщо художник має вплив якогось видатного художника – це прочитується і, думаю, в цьому нічого поганого немає.

– Розкажіть про свою освіту.

Я навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Труша на відділенні кераміки, по закінченні мене призвали до армії. Після звільнення поступив у Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва на відділення художнього скла.

– Напевно, ви любите їздити за кордон на різні мистецькі події – виставки, пленери.

Щодо виставок за кордоном, то був на багатьох і дуже різних виставках – в Берліні, в Варшаві, Кракові, Познані, Вроцлаві, Ольштині.. Є художники, на чиї роботи я дивлюся, і мені здається, що ця робота зроблена недавно. А тій роботі, насправді, 300-400 років. Наприклад, класичний храм в Равенні, в якому вгорі розташована мозаїка: з однієї сторони цариці, з другої – царі. Виконані у  візантійському стилі, дві величезні мозаїки. І от таке враження, що їх створили вчора… В Берліні виставлений Пергамський алтар. Це – велика споруда, яка виставлена в ще більшій. Є вавілонська брама.. Це сильно вражає людину. Я бачив фото базальтових скель в Америці. Їм мільйони років.. Хотів би побачити їх наживо.

– Пленери – це значна частина вашого життя. Ви їздите на пленери і як учасник, і тепер вже навіть як організатор. На мою думку, це є дуже цікаво! Це дає поштовх і розвиток як вашій творчості, так і вашій особистості..

 Напевно в 1988 році я перший раз поїхав на пленер в Закарпаття. І так декілька років їздив на пленери – раз, інколи двічі на рік. Ми ходили в гори з етюдниками, навіть інколи по 8 км. В 1998 році я вперше попав на пленер в Польщі – в Голухів біля Каліша, воєводство Великопольське. Його проводило Бюро мистецьких виставок. І відтоді, майже щороку, їжджу на пленери до Польщі, Словаччини, Німеччини, Румунії. Бували такі роки, що навіть по 12 пленерів за літо.. А так – переважно я їжджу по 2-3 пленери. Деякі художники не мають майстерень і їм зручно їздити на пленери. Особисто я маю майстерню, тому з цим у мене проблем не виникає. На пленерах я ходжу в природу і малюю.. Мені це подобається. В Тернополі я переважно етюди не пишу. Щодо змальовування краєвиду з фотографії, то колись, пригадую, в мене нічого не виходило. Пізніше так вийшло, що в травні, під час трьох пленерів, весь час лив дощ. А оскільки організатори пленеру планували, що нас будуть возити на природу, і тому дехто з учасників зробив фото. І я змушений був спробувати, як це малювати з фотографії. І в мене непогано вийшло. На пленерах, як правило, організатори просять художників намалювати те, чи інше конкретне – або споруду,  або краєвид. Бо ця картина їм залишається.. А потім художники собі вже можуть малювати, що їм хочеться за їхнім власним бажанням.

Щодо пленерів, в яких я є безпосереднім організатором, то я проводжу їх в чудовому місці – Голухові, що біля Каліша. Там є величезний старий парк з замком, з озерами, з кав’ярнями і чудовими людьми. В цілому, провів 12 пленерів, на яких приймало участь понад сто художників з різних країн світу Мені це подобається.  Колись художникам платили гроші за участь у пленерах, але ті часи минули, і тепер просто запрошують даючи проживання і харчування. Інколи оплачують ще й проїзд. Є і такі пленери, що за участь в ньому художники ще повинні доплачувати свої гроші. В мене в списку завжди є більш ніж достатньо художників, яких я можу запросити на пленер. Вони з різних країн – з України, Польщі, Білорусі, Словаччини, Америки, Німеччини, Голландії…

 

Для довідки:

Володимир Чорнобай народився 17 березня 1954 р. Художник-монументаліст. Член Національної спілки художників України з 1989 р. та Спілки польських художників з 2009 р. Член мистецького гурту “Кварта”. Закінчив Львівське державне училище прикладного мистецтва імені Івана Труша (1973 р.), Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1980 р.). Викладачі з фаху – Т. М. Драган і Н. С. Федчун. Свої роботи виставляє з 1984 року. Нагороди: диплом лауреата виставки “Різдвяна містерія-96” (Луцьк, 1996); золота нагорода Першої виставки-конкурсу модернового мистецтва (Тернопіль, 1996); III премія всеукраїнської виставки малярства на склі “Три виміри: вчорашнє, сьогодення і завтра” (Львів, 1998); лауреат обласної мистецької премії імені Михайла Бойчука (2002); срібна медаль “Labor omnia vincit” (Познань, Польща, 2009); нагорода Президента міста Каліша (Польща, 2015); диплом міжнародної мистецької виставки “Львівський осінній салон “Високий замок 2015”. Персональні виставки: Тернопіль (1992, 1994, 1995, 2002, 2009, 2010, 2011, 2014); Львів (1993, 1997, 2013); Чернівці (1994); Луцьк (1995/1996, 2016); Рівне (1996); Київ (1997); Каліш (1999, 2005, 2009, 2012, 2014/15); Сьєрадз, Битов (2000); Пшеворськ, Ярослав (2002), Ельбльонґ (2003, 2005); Славно, Паб’яниці (2004); Плєшев, Острів Великопольський, Ольштин, (2005); Гoлухів, Остжешов, Кемпно (2006); Опатувек, Кротошин (2007; усі – Польща); Хамм (Німеччина, 2008), Івано-Франківськ (2008, 2012); Вольштин (2009); Шведт/Одер (Німеччина), Андрихів (2010), Шрьода Шльонська (2010, 2012); Кротошин (2011); Берлін (2012), Ярослав, Київ, Берлін, Андрихів, Болєстрашице /Пшемисль (2015), Влоцлавек, Острів Великопольський (2016), Луцьк, Тарнобжег, Паб’яниці (2017) (70). Збірні виставки (вибірка): міжнародне бієнале “Імпреза-89” (Івано-Франківськ, 1989); II міжнародне бієнале українського сучасного мистецтва “Пан-Україна-95” (Дніпропетровськ, 1995); виставка модерного мистецтва (Тернопіль, 1996, 1999, 2002, 2010); всеукраїнська виставка малярства на склі “Три виміри: вчорашнє, сьогодення і завтра” (Львів, 1998); міжнародна виставка “Львівський осінній салон “Високий замок” (Львів, 2000, 2002, 2005, 2006, 2007, 2009, 2014, 2015); ADOGI міжнародний мінідрук в Кадаквес (Іспанія, 2006, 2007, 2010); “Lessedra”, Міжнародна виставка друкованої ґрафіки малого формату (Софія, Болгарія, 2008); “Обличчя і барви Сходу” – виставка в Будріо (Італія, 2010); “Земля за течією”, 19 Міжнародний пейзажний пленер, Шведт/Одер (Німеччина, 2010); “Імпресії над Панкою”, виставка малярського пленеру, галерея “Аrt. endart” (Берлін, Німеччина, 2013); “Водні знаки”, 22-й Міжнародний пейзажний пленер (Шведт/Одер, Німеччина, 2013). Володимир Чорнобай займається класичним вітражем, малярством і графікою. Основні серії творів: малярство на склі “Руки” (1990), “Польові квіти” (1994), “Пікуй/Красія” (1994–2002), “Віртуальний портрет сучасника” (1995), “Пікуй I-ХХYI” (1996), “Метафізичні портрети” (1997), суванка “Чортівня” (1997–1999), графіки “На хвилі”, “Зруйнований Каліш” (2004), малярства “Органічні структури” (2007–2015), “Павуки” (2015–2016). Твори зберігаються більш як у 25 колекціях музеїв і галерей України, Словаччини, Польщі, Іспанії, Німеччини і США та інших країн.

Фото з архіву художника

Автор: Галина Жук