Тато на хвилину

Зрідка побачиш тата, котрий гуляє з дитячою коляскою у дворі в компанії з матусями чи щодня допомагає дитині з уроками, читає на ніч казки…

Так вже склалося, що виховання дитини, частіше за все, лягає на плечі мами. Які наслідки може мати не участь батька у виханні, а також про те, як еволюціонувала роль тата у сім’ї за останні кілька десятків років, читайте далі.

Ох, ці стереотипи…

Згідно з дослідженням ЮНІСЕФ, український тато в середньому проводить зі своєю дитиною всього 4 (!!!) хвилини на день. На жаль, тільки третина українських татусів допомагають дітям робити домашні завдання і заледве 10 % чоловіків доглядають за своїми дітьми, коли ті хворіють.

Така ситуація, найперше, кажуть експерти через те, що в Україні досить сильні стереотипи про гендерні ролі «тата-годувальника» і «маму-берегиню».

«З самого дитинства нам так часто нагадували про чіткий гендерний розподіл, що вже у дорослому віці залишається лише невеличка частка чоловіків, готових взяти на себе хоча б частину традиційних «жіночих» обов’язків. І винен в цьому одвічний стереотип: «жінка повинна народжувати і дбати про дітей, а чоловік – утримувати сім’ю і дбати про матеріальне», – каже психологиня Тетяна Білінська. – Але і тато, і мама повинні приймати однакову участь у вихованні та розвитку дитини. Радує, що останнім часом тата з коляскою в міському парку вже не вважають чимось особливим. У сучасній економіці чоловіки та жінки займають рівне місце, тому в жінок теж повинна бути можливість займатися кар’єрою».

У той же час, як зауважує  Олена Пасічник, перинатальна і дитяча психологиня, участь тата у вихованні необхідна малюкові з перших днів його життя.

 «Активному батьківству нерідко стає на заваді думка, нібито дитині для розвитку і виховання потрібна увага лише мами. Та це не так. Справді, у чоловіків є страхи на зразок «я не встигатиму все й одразу» або «а якщо витрати на дитину будуть дуже великими?». Усе це – частина процесу звикання бути татом», – додає експертка.

Вона також констатує,  що допомога чоловікам у пошуку свого місця в сім’ї та у вихованні дитини конче потрібна для зміни усталеної ролі батька.

Від «баті» до тата

Щоб уповні зрозуміти, як еволюціонувало поняття батьківства, треба звернутися до минулого, коли формувалися стереотипи поведінки, які відлунюють до сьогодні. Виховання дітей і батьківство завжди було пов’язано з історичною епохою і потребами сім’ї.

З доби Середньовіччя збереглися документи й записи, які свідчать, що гармонійної, ідеальної української родини не існувало. Натомість панувало гноблення жінок і дітей, а історичні документи фіксують «погляд на речі» з позицій чоловіка.

Етимологію слова «тато» пов’язують зі словом «пато» (головний правитель). Слово «батько» походить від давньослов’янського «батя» (старший брат). Хоча батько вважався «головним правителем» у родині, до ролі тата чоловіки ставилися більш ніж прохолодно. У суспільстві існував чіткий розподіл на «чоловічі» й «жіночі» справи, тому «няньчити дітей» — це було суто жіночою роботою.

За дітьми доглядали жінки, маля часто сприймалося як зайвий їдець. Дуже рано дітей віддавали навчатися й працювати «в люди». Дитина 5–8 років вважалася маленьким дорослим і її залучали до праці. Про це йдеться в дослідженні Ірини Ігнатенко.

Сучасна родина вже не виконує економічну функцію, тобто люди об’єднуються з любові, спільних інтересів, а не щоб легше було виживати.

Читайте також: Не народила – не жінка!?

Тато в сучасній родині вже не повинен бути винятково годувальником, захисником і «головним правителем». Сучасний батько може будувати кар’єру і приділяти увагу вихованню дітей, разом із дружиною дбати про господарство. Когось із патріархальним мисленням такі перспективи лякають, а для когось це бажана реальність. Позитивом є те, що баланс особистого й робочого життя, залученість до сімейних справ дозволяють відчути батьківство повною мірою, пережити всі його етапи, приділити цьому процесу достатньо уваги. Українське законодавство більше, ніж соціальні стереотипи, адаптовано до реалій сучасного суспільства, батько навіть може взяти відпустку по догляду за дитиною замість матері», – розповідає психологиня Наталія Бурмака.

Бути батьком

Існує безліч досліджень про те, наскільки важливий для дитини з перших днів його життя постійний тактильний і емоційний контакт з обома батьками. Сьогодні доведено, що діти, які проводили час немовлятами разом з мамою і татом, в підлітковому віці мають краще психічне здоров’я і нижчий рівень стресу, ніж їхні ровесники, у яких не було такого досвіду.

«Чоловік має бути надійною підтримкою для дружини і разом з тим важлива також його залученість до задоволення потреб дитини. Адже народження немовляти – плід подружніх стосунків, – наголошує кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри клінічної психології УКУ Олександра Ніздрань-Федорович. – У разі, якщо батьки дитини не мають подружніх стосунків, чоловік все одно як батько має бути залученим і прийняти свою нову роль, адаптуватися до неї. Батьківство потребує виділеного часу й власне уваги до нового періоду життя, прийняття викликів відповідальності. Батьки знайомляться з дитиною й з собою у новій ролі».

Експерти також зауважують, що «чоловіче виховання» впливає на успіх дитини в дорослому житті.

«Протягом  п’ятдесяти  років вчені з Центру поведінки й еволюції при університеті Ньюкасла (Великобританія) стежили за життям 17000 немовлят, які народилися в один і той самий тиждень. Після досягнення зрілого віку вчені провели з учасниками докладне інтерв’ю і з’ясували, що ті діти, тати яких брали активну участь у їх вихованні, виросли більш успішними, ніж ті якими займалися тільки матері! Ці люди краще влаштовуються в житті, легше просуваються по кар’єрних сходинках», –  розповідає психотерапевтиня Ольга Томченко.

Психологи додають, дефіцит спілкування негативно впливає не лише на сина, чи доньку, а й на самого батька. Не реалізувавши свою потребу в опіці, піклуванні, батьківській ніжності, чоловік набуває агресії, емоційної нереалізованості.

***

Ідеальний тато — який він і чи має він бути ідеальним? Бо навряд чи ідеальні люди існують у природі взагалі.

Ніхто не досконалий. Тому усім нам, і мамам, і татам, треба пам’ятати, що  ми не можемо бути досконалими в усіх аспектах, але можемо намагатися бути найкращими для своїх дітей.

Авторка: Світлана Величко

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Ілюстрації з вільних джерел

 

 

 

 

 

 

Теги: