«Бачити ціль і не бачити перешкод»: дзюдоїстка Іванна Попадюк ─ про досягнення, стереотипи та виклики у дзюдо

Дзюдо ─ популярне бойове мистецтво родом з Японії. Такі види спорту у суспільстві асоціюються з чоловіками. Однак жінки власним прикладом доводять протилежне. 

Серед них – тернопільська дзюдоїстка Іванна Попадюк. Дівчина − багаторазова чемпіонка області, призерка чемпіонату України з дзюдо.

Про свій спортивний шлях та становище дзюдо в Україні Іванна розповіла «ТМЦ.ІНФО».

  • Іванко, коли ти почала займатись дзюдо і чому обрала саме цей вид спорту?

Я почала займатись дзюдо, коли мені було 9 років. Це сталось випадково. Брат моєї найкращої подруги розповів, що у селі є секція дзюдо. Коли він почав хизуватися, що буде там займатись, ми з подругою вирішили піти теж. Однак вже на першому ознайомлювальному занятті я почала повноцінно тренуватися і одразу поринула в ту атмосферу: було цікаво вчити технічні прийоми, принципи дзюдо. Через кілька років подруга та її брат перестали ходити на секцію, а я залишилась. Проте я теж не займалась усі роки поспіль. У дитинстві був період, коли прогулювала заняття. Потім три роки взагалі не займалась. Повернулась до дзюдо після того, як вступила в університет. Вчитись довелось ніби заново, але я щаслива, що продовжую цей шлях.

  • Що тобі подобається у цьому виді спорту, а що дається важко?

Дзюдо дає можливість духовно і фізично розвиватися. Це не просто черговий вид спорту, а ціла східна філософія та світосприйняття. Його не можна порівняти ні з чим. На татамі (ред. – спортивний мат) ти вчишся поважати суперника, бути стриманим. Ти виховуєш в собі спокій та самодисципліну. У дзюдо цінуються найкращі якості людини: сміливість, ввічливість, щирість, рішучість. На відміну від інших єдиноборств, дзюдо не розвиває жорстокість і агресію. Завдання боротьби полягає не в тому, щоб перемогти противника фізичною силою, а в тому, щоб позбавити противника рівноваги, швидко зреагувати і використовувати силу супротивника в своїх цілях. Було б дивним, якщо б усе подобалось і не було труднощів. Особисто мені найважче морально: засмучують поразки, розуміння того, що недопрацювала. Тоді одразу з’являються сумніви, а раптом це не моє. Однак зараз чітко розумію, що, покинувши дзюдо, просто перестану бути собою.

  • Як рідні та знайомі ставляться до того, що ти займаєшся дзюдо?

Батьки від початку були не проти. Завжди підтримували, відпускали на тренування і змагання. Знаю, що не усім дівчатам, які ходили на секцію, батьки дозволяли брати участь у змаганнях. Я дуже вдячна, за те, що вони не обмежували мене у праві займатися і рости у цьому виді спорту. Однак нерозуміння і насмішки тоді були з боку ровесників. У підлітковому віці від кількох однокласниць доводилось слухати: «ти як пацан», «тебе буде боятися власний хлопець» або «в тебе таку ніхто не закохається». Хоча з боку хлопців я навпаки помічала зацікавленість. Було багато уваги, вони просили, щоб показала кілька прийомів дзюдо чи кинула їх через плече. Зараз люди, які вперше дізнаються, що я дзюдоїста, дивуються: їм важко повірити, що «така тендітна дівчина займається бойовим мистецтвом».

Читайте також: (Не)жіночий вид спорту: тернопільська чемпіонка − про стереотипи, труднощі та досягнення у боксі

  • На твою думку, чи розвивається зараз дзюдо в Україні?

В Україні дзюдо розвивається у кожній області. До прикладу, у Тернополі є кілька секцій. У маленьких містечках, знаю, теж дітей тренують. Однак розвиток не вимірюється лише кількістю секцій. Для спортсменів важливо, аби для тренувань були створені усі необхідні умови. Для дзюдо – це наявність татамі, добре освітлене і опалюване приміщення та інвентар для підтримки фізичної форми. Для участі у деяких змаганнях потрібно сплачувати стартові внески. Також обов’язково потрібно мати ліцензійне кімоно, в іншому до змагань не допустять. Усе це – кошти, тому без фінансової підтримки не обійтись та й взагалі важко розвиватись. Однак Федерація дзюдо робить усе можливе, аби воно в Україні таки розвивалось.

  • Чи популярне зараз дзюдо серед дівчат?

З кожним роком популярність дзюдо серед дівчат зростає, однак хлопців у цьому виді спорту все ж більше. Однак це, мабуть, закономірно, адже змагання з дзюдо спочатку були суто чоловічими. У секції, де я займаюся, мало дівчат. Однак, можу запевнити, що за результатами ми не поступаємося хлопцям і часто привозимо знакові нагороди. Хлопці ще ростуть. Поки що вони найчастіше привозять нагороди з турнірів та змагань місцевого рівня.

  • Іванко, дзюдо − травмонебезпечний вид спорту? Чи доводилось тобі отримувати серйозні травми?

Дзюдо є досить безпечним видом спорту. Традиційні правила дзюдо продумані таким чином, щоб запобігти травмам. Нас вчать, як правильно падати на плече, живіт та інші частини тіла і при цьому не травмуватися. Якщо чітко притримуватись цих технік, отримати травми важко. Однак все одно інколи маємо справу з синцями, забоями та обдертими ліктями. 

  • Що б ти порадила тим, хто хоче займатись дзюдо, але не наважується?

Варто пробувати, бути терплячим і не опускати руки. Особливо я звертаюсь до дівчат. Безліч стереотипів у спорті часто заважають нам реалізуватись. Однак не треба зраджувати своїм бажанням заради задоволення очікувань інших. Все одно усім не вгодиш. Це стосується і хлопців. Вважаю, потрібно бачити ціль і не бачити перешкод. Тим паче спорт відкриває стільки можливостей. У цьому я вже переконалась особисто.

Авторка: Тетяна Тимчук

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Автор статті: Svitlana
Теги: