Директорка ЗОШ №28 Лілія Вавринів: «Були люди, які вважали, що керівником школи має бути чоловік»

Якщо пригадати директора школи, у якій ви навчалися, то яким він був? У мене – це строгий чоловік із суворим поглядом, якого учні бачили декілька разів у рік: на святах Першого та Останнього дзвоника, у актовій залі або на стадіоні під час якихось урочистих подій. А ще це – чоловік, яким лякали всі вчителі, мовляв, не будете чемними – відправимо до директора. Тож і сам директор, і його кабінет асоціювався ледь не із тюремною камерою чи кімнатою допитів у поліції. Коротко кажучи, навіював страх.

Проте, на щастя, радянські методи навчання у школах помалу відходять у минуле, а з впровадженням гендерної політики тепер більшість не здивуєш тим, що керівником навчального закладу може бути не лише чоловік, а й жінка. Одна з них – директорка Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №28 Лілія Вавринів. Розмовляємо з нею про сучасних педагогів, місце директора у навчальному закладі та гендерні стереотипи в освіті.

  •  Ліліє Анатолівно, перш за все, вітаємо вас із перемогою в обласному турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року». Розкажіть, що вона для вас означає?

Дякую. Так, я здобула перемогу в номінації «Керівник закладу освіти», де моїми суперниками були ще чотири директори. Отримала дуже багато приємних відгуків та привітань, ключові з яких звучали так: «ми в тобі навіть не сумнівалися!». Тобто для моїх колег це було очікувано, а для мене стало планкою, яку сама собі поставила, але тепер мушу до неї дотягувати. Приблизно такі відчуття та емоції я переживаю.

В цьому контексті хочу додати: я проти висловлювання, що вчитель чи директор має жити школою. Це, на мою думку, неправильно і, можливо, саме це  призвело до того, що суспільство зараз не цінує вчительську працю. Педагог, як й інший найманий працівник, має якісно виконувати свою роботу, але жити він повинен, в першу чергу, сімейними чи особистими цінностями.

Я маю активну життєву позицію, є ініціативною і по-іншому не вмію. Якщо на життєвому шляху трапляється якась можливість, то я її обов’язково використаю, тому намагаюся, щоб у нашому навчальному закладі все було гарно, сучасно, креативно. І я вважаю, що не має значення, у якій школі навчається дитина: у 28-ій в Тернополі чи у якомусь районі області –  всі мають право на якісну освіту і на хороше ставлення. За цим принципом я і працюю.

  • Ви вже декілька років очолюєте школу №28, вас знають як директорку-новарторку. Якими здобутками можете похвалитися?

Директоркою у 28-ій школі я працюю вже восьмий рік. До цього 16 років працювала вчителькою географії у школі №6 у Тернополі. Перший час на посаді директора було непросто, адже доводилося шукати підхід в роботі з педколективом, формувати команду. До мого призначення наш навчальний заклад не міг похвалитися якимось здобутками чи класним матеріальним забезпеченням. Тому ми всі працювали на результат, і він прийшов: школа почала зростати кількісно, нині ми маємо 1250 учнів, також до команди приєдналися багато нових вчителів. Тепер у нас немає ніяких проблем з колективом, а це 140 осіб. Навпаки –  він мною пишається, любить. Я дуже відчуваю їхню підтримку та мотивацію. У свою чергу я ними теж задоволена: вони працюють дуже добре, якісно і професійно.

Разом за ці роки ми працювали над абсолютно новим освітнім середовищем, відмінним від радянських принципів. Наприклад, обладнуємо рекреації так, щоб діти могли займатися спортом та комфортно проводили вільний час, маємо для цього тенісні столи та зручні меблі. Ми одні з перших забезпечили якісний Інтернет-зв’язок по всій школі. Зробили сучасний ремонт у класі кулінарії, в спортивній та актовій залах. Маємо сучасний кабінет природничих наук, закупили багато техніки для дослідницької роботи: мікроскопи, STEAM-лабораторію, мультиборд. Майже у кожному класі є проектор або телевізор. В нас – дуже сучасна гарна бібліотека, комп’ютерний кабінет.

Дев’ять класів у нашій школі навчаються за програмою «Інтелект України». Ми беремо участь у багатьох проектах, зокрема «Демократична школа», eTwinning Plus, Healthy Schools, які націлені на формування в дітей різних ключових компетентностей і практичних навичок. Також у нас добре налагоджена міжнародна співпраця з польськими школами.

  • Справді, робота проведена потужна. Щоб досягти таких результатів чи ще навіть більших, на вашу думку, якими якостями має відрізнятися директор сучасної школи?

У нинішніх реаліях директор – це не лише керівник, а й наставник, завгосп, менеджер і багато хто інший. Він має пильнувати за ремонтними роботами, слідкувати за чистотою у закладі, за дотриманням санітарних норм та інших вимог, за процесом закупівлі необхідного обладнання. Окрім того, директор повинен бути управлінцем саме освітнього процесу, думати над тим, як його зробити максимально грамотним, ефективним і результативним, тобто займатися і методичною роботою, і підбором кадрів.

У той же час директор має бути біля дітей та вчителів. Та коли є багато, скажімо, паперової роботи, то вона забирає дуже багато емоцій та часу. І забирає від кого? Від дітей. Тому вважаю це однією із проблем в роботі керівника закладу.

А щодо того, яким має бути сучасний директор, то він повинен йти в ногу з часом, бути креативним, добрим, дотримуватися партнерських стосунків з колегами та учнями. Ну і любити дітей, звісно.

  •  Хотілося б ще поговорити про стереотипи у суспільстві щодо школи. Часто ставлення соціуму до якості навчання є негативним. Як гадаєте, чому?

Освіта й справді має багато проблем. Але суспільству найлегше у всьому звинуватити школу і звичайного учителя. Те, що ми маємо перевантажені програми, – це не ініціатива педагогів. Освіта потребує реформи та перегляду всіх навчальних програм. Наразі у Міністерстві освіти і науки обговорюють типовий навчальний план, планують впроваджувати зміни, тож побачимо, яким буде результат.

З приводу негативного ставлення до школи у соціумі, то, думаю, однією з причин є те, що в наших освітніх закладах ще зберігся  радянський авторитарний  стиль викладання, який тепер абсолютно не спрацьовує. Нині діти кардинально інші, ніж десять-двадцять років тому, і до них потрібні зовсім інші підходи, методика, технології навчання.

Ще однією причиною може бути те, що у суспільстві побутує стереотип начебто школа має все зробити сама. Але така позиція неправильна, бо хоча школа відіграє важливе значення в житті кожної дитини, але основним інструментом виховання  все-таки є сім’я. Тож у даному випадку має бути тісна співпраця батьків і навчальних закладів, а не перекидання звинувачень та відповідальності з сім’ї на школу і навпаки.

Ну і не варто відкидати ще й такий аспект, як формування думки суспільства у медіа. ЗМІ нерідко поширюють негативну формацію про освітній процес. І мене як освітянку ображає, що суспільство замість того, щоб допомогти  освіті вийти, так би мовити, з кризи, ще більше її в неї заганяє. Ти паче, що нині ми спостерігаємо кадровий педагогічний «голод»: важко знайти хороших, грамотних вчителів, є окремі предмети, де ми взагалі не можемо відшукати спеціаліста, тому що студенти, закінчуючи педагогічні вузи, за таку зарплатню не бажають іти працювати в школу.

  • Що можете сказати про гендерний баланс серед директорів шкіл? Адже поки що у закладах освіти все-таки переважають керівники-чоловіки.

Така проблема і навіть несправедливість справді існують. Пригадую, що навіть коли мене призначили директоркою, то були такі колеги, які вважали, що керівником  школи має бути чоловік, бо він сильніший, його будуть сприймати серйозніше.

Я не погоджуюся з таким твердженням і вважаю це дискримінацією, бо як жінка може бути дуже талановитою спортсменкою, відповідальною поліціянткою, так само вона може бути дуже мудрим керівником, фаховим управлінцем, менеджером, і це абсолютно не залежить від статі, а від особистих якостей самої людини.

Гендерна проблема існує, але я думаю, що, поступово впроваджуючи демократичні засади, ми будемо її позбуватися. При цьому хочу додати, що нині жінок-директорок у школах стає все більше.

  •  На завершення нашої розмови поділіться секретом свого успіху. Можливо, маєте якісь думки щодо того, як жінці в сучасному світі стати успішною?

Щоб я  не робила, все намагаюся робити з найкращими емоціями і почуттями. У мене виникає ідея, я закохуюся в неї, і тоді вона обов’язково приречена на успіх. Тож мій секрет у тому, що все треба робити з любов’ю. Я намагаюся не звертати уваги на негативні речі, відпускати їх. Так, іноді втомлюєшся, як звичайна жива людина, але якщо чогось сильно  прагнеш, то воно обов’язково буде.

Я не можу просто сидіти, склавши руки, і розповідати, як все навколо погано, запитувати, чому в нас такий поганий уряд чи складна ситуація в країні. Ні, я буду робити все, що можу, що залежить від мене, щоб своїм прикладом показати, що і одна людина може щось змінити. І якщо нині я директорка навчального закладу, значить буду робити зі школи №28 хорошу сучасну школу.

Авторка: Світлана Величко

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Теги: