«Цей спорт – для всіх»: саночниця Юліана Туницька – про досягнення, стереотипи та виклики у санному спорті

Санний спорт – один із списку екстремальних і травмонебезпечних видів спорту. У суспільстві такі звикли приписувати чоловікам. Однак, у санному спорт свої тенденції. Щороку професійними саночницями стають все більше жінок, а гендерні бар’єри потроху викорінюються.

Кременчанка Юліана Туницька − багаторазова чемпіонка України серед юніорів, дворазова чемпіонка України серед дорослих. У 17 років дівчина − призерка багатьох міжнародних чемпіонатів.

Про кар’єру та становище санного спорту в Україні, саночниця розповіла «ТМЦ.ІНФО».

  • Юліано, коли ти почала займатись санним спортом і чому обрала сани?

Санним спортом займаюсь з 12 років. Я тоді навчалась у шостому класі і до нас в школу прийшла тренерка Кременецької ДЮСШ «Колос», яка набирала дітей в секцію санного спорту. Вона запропонувала мені спробувати, на що я погодилась. Хоч одразу не все вдавалось, вже тоді, після першого спуску, я зрозуміла, що знайшла себе. Мені дуже імпонують швидкість, екстрим та адреналін. Ті емоції, які я переживаю від занять із санного спорту, ні з чим не зрівняти.

  • Як рідні та друзі ставляться до того, що ти займаєшся санним спортом?

По-різному. Батьки та друзі, до прикладу, мене відразу підтримали. Однак були та є ті, хто не сприймає дівчину в санному спорті і вважає, що це справа не для жінок. Такий стереотип у людей склався передусім через важкість самих сан. Їхня вага становить 20-25 кілограмів. Складність у тому, що у Кременці після спуску ці сани нам доводиться виносити самотужки на спині під гору. За кордоном, натомість, спортсменів з фінішу на старт вивозять, тому там тренуватись простіше. Наступне – швидкість, яка на думку людей теж не про жінок. Під час спуску сани розганяються до 120 км/год. Багато хто стосовно цього висловлював свою стурбованість, мовляв, на такій швидкості тендітній дівчині дуже легко перевернутись та іншим чином травмуватись. Однак, ризикують однаково і жінки, і чоловіки.

  • Наскільки санний спорт травмонебезпечний? Тобі доводилось отримувати серйозні травми?

Звичайні падіння трапляються досить часто, небезпечні – рідше. Ми всі регулярно маємо справу із забоями та синцями. Може бути й перелом. На щастя, у мене переломів не було, втім легкий струс мозку отримувала. Насправді, санний спорт хоч і виглядає небезпечним, але за всю його історію стався лише один трагічний випадок. У 2010 році під час тренування перед відкриттям ХХІ зимових Олімпійських іграх у Ванкувері грузинський саночник Нодар Кумаріташвілі вилетів з траси, внаслідок чого і загинув. Припускали, це могло трапитись не стільки з вини спортсмена, а через неправильно побудований віраж. До речі, на тій трасі я недавно була, віраж вже перебудували.

  • Чи однакові умови для жінок і чоловіків у санному спорті?

Санний спорт, на мою думку, один з небагатьох видів спорту, який швидкими темпами рухається в напрямку гендерної рівності. До програми Олімпійських ігор поки що входять такі дисципліни: змагання на одномісних санях серед чоловіків і жінок та на двомісних серед чоловіків. Однак анонсували, що на Зимових Олімпійських іграх 2026 будуть також представлені двомісні жіночі екіпажі. Це важливий крок до рівності у спорті. Є ще командна естафета, де чоловіки, жінки і пари від однієї країни стартують по черзі одразу один за одним. Правила санного спорту однакові для чоловіків і жінок. Єдине, жіночий старт на 2-3 віражі нижчий ніж чоловічий, відповідно з вищого старту у чоловіків більший розгін і швидкість спуску. У Федерації санного спорту однаково підтримують спортсменів і спортсменок. У кожній дисципліні намагаються дотримуватись гендерного балансу. Немає різниці й в оплаті праці. Так і повинно бути. У нас дуже сильний склад жіночої збірної, дівчата подекуди частіше показують кращі результати ніж хлопці.

  • На твою думку, санний спорт в Україні розвивається?

Санний спорт, як і будь-який інший, розвивається тоді, коли створена належна інфраструктура. На жаль, в Україні для розвитку санного спорту дуже мало зроблено. Санна траса, де професійні санкарі можуть готуватися до змагань, є лише в Кременці і та не в найкращому стані. Будували її ще у 70-х роках з дерева, яке під впливом погодних умов псується і потребує постійної уваги та ремонту. Тому зараз ми на ній не займаємося. Санних естакад маємо лише дві на всю країну − у Львові та Кременці. Саме на них спортсмени відпрацьовують стартовий розгін, який у санному спорті має дуже важливе значення. Зараз я навчаюсь у Тернополі, а тут потрібних умов для тренування, як у Кременці − немає, тому лишається просто ходити у спортзал. Втім я щиро вірю, що наших містах з’явиться більше можливостей для тренувань з санного спорту. Це важливо не лише для теперішніх санкарів, але й для популяризації та залученням нових талантів у цей вид спорту. Дуже прикро, що сьогодні про санний спорт мало хто знає. У соціальних мережах та ЗМІ інформація на цю тему з’являється лише тоді, коли спортсмени здобувають призові місця у міжнародних змаганнях.

  • Санний – це технічний вид спорту, тому чи не найбільша увага зосереджується навколо спорядження. Розкажи, якими мають бути якісні сани? Чи забезпечує вас Федерація такими санками, які потрібні для хороших результатів?

Справді у санному спорті чи не найважливіше значення відіграють сани. Від їхньої якості залежать результати спортсмена, тому в інших країнах над їх розробкою працюють цілі групи дослідників. За кордоном роблять якісні сани, але кожна країна передусім  зацікавлена в результатах своїх спортсменів, тому продавати добрі сани іноземним спортсменам ніхто не спішить. В нас здебільшого розробкою саней займаються тренери самотужки. До прикладу мої сани робив саночник Андрій Манзій. Деякі деталі вдалось придбати за кордоном, інші – вдома. Варто також зазначити, що санний спорт дорогий. Мої сани обійшлися приблизно у три тисячі євро, а є ще в рази дорожчі. Федерація та міністерство гроші на спорядження виділяють, але коштів купити усім сани, які будуть їхати на призові місця не завжди вистачає.

  • Що б ти порадила тим, хто хоче займатись санним спортом, але не наважується?

Цей спорт – для всіх, тому потрібно просто відкинути будь-які упередження, сумніви та страхи, якщо такі є, і дати собі шанс. Я дуже рада, що тоді, сім років назад, свій використала. Відтоді для мене відкрилось багато можливостей.  Окрім цього, спорт виховав, загартував та дисциплінував мене. А ще з’явилась мета − дорослі Олімпійські ігри. Можливо, моя історія когось надихне і змотивує до дій. Я буду рада!

Авторка: Тетяна Тимчук

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Автор статті: Svitlana
Теги: