Чоловіки та жінки поміняються місцями у виставі «Фараони»

У звичайній агрофірмі сталася велика дивина: чоловіки-начальники після однієї бурхливої ночі з піснями й великою кількістю самогону допилися до того, що уявили себе фараонами, яких жінки цілують у ноги та у всьому слухають. Аж раптом, прокинувшись, виявили, що тепер усім заправляють жінки, а жіноча робота лягла на плечі чоловіків.

Це – сюжет музичної комедії «Фараони» (за однойменною п’єсою Олексія Коломійця) режисера-постановника народного артиста України Олега Мосійчука. П’єса написана ще у 50-ті роки минулого століття, проте досі залишається актуальною. На сцені Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т. Шевченка її показують вже шість років поспіль.

У чому секрет популярності вистави та чи можливі показані у ній метаморфози в реальному житті, «ТМЦ. ІНФО» розповіли актори драмтеатру.

Помінятися обов’язками

Перед глядачем постає звичайне українське село, де всі керівні пости займають виключно чоловіки, які полюбляють за чаркою вирішувати «глобальні» проблеми агрофірми та не надто жалкують і цінують працю своїх дружин.

Проте одного ранку «влада» перейшла до рук жінок. Місити тісто, прасувати одяг, доглядати дітей, доїти корів і сапати городи – тепер робота чоловіків. Тож як бути, коли звичне «я хочу» треба змінити на незвичне «ти мусиш»?

Актор Ігор Наконечний, який у п’єсі зіграв роль Ониська, каже, що його герою такі зміни далися дуже непросто, а ось сам актор у реальному житті не розділяє обов’язки на «жіночі» та «чоловічі».

«Героям п’єси – чоловікам було неймовірно складно, адже вони все життя пробайдикували, а роботу виконували жінки. Для чоловіків такі зміни стали страшним поворотом. Проте за сюжетом вистави, чоловіки не стали жінками, а лише помінялися з ними обов’язками. Тому мені як актору та моїм колегам потрібно було перевтілитися на сцені не у протилежну стать, а, скажімо так, у їхню працю та роботу. Може, хтось думає, що це складно, я скажу, що це не просто. Адже важливо було не перетворитися на жінку, а, залишившись чоловіком, виконувати жіночі обов’язки. У цьому весь комізм ситуації: показати, як чоловікам непросто перебрати на себе домашню роботу, – розповідає актор. – А щодо реального життя, то мене таким важко налякати. Я легко можу виконувати справи по дому. Загалом же, думаю, що зараз світ дуже змінився: є багато жінок, які можуть роботи традиційну для суспільства чоловічу роботу, так само, як і чоловіки жіночу. Вважаю, що і чоловіки, і жінки є рівними, тож ділити обов’язки на «жіночі» та «чоловічі» вже не актуально».

Акторка Оксана Левків, яка зіграла дружину головного героя п’єси – Одарку ­­– каже, що ця вистава – про руйнування стереотипів та цінування праці один одного.

«Сьогодні вже немає такого, що жінка мусить прокидатися о 4 годині ранку, місити тісто, варити борщі, а чоловік йде в поле з волами на весь день. Тобто раніше кожен із подружжя мав чітко розділені обов’язки. Нині ж є жінки, які працюють та добре заробляють, і є чоловіки, які мають широкі обов’язки вдома, – зауважує акторка. – У цій п’єсі, на мою думку, все ж головний акцент на тому, що потрібно цінувати чужу працю. Бо є така щоденна робота, яку просто не помічають, тому що її виконують, і здається, ну що тут такого важкого?

Так само можу сказати і про чоловічу працю. Думаєш, хіба це важко краник прикрутити чи цвяшок забити? Більше того, є люди, особливо старшого покоління, які навчені, що чоловік має вміти робити по дому все: він повинен бути електриком, сантехніком і так далі. Проте зараз все зовсім по-іншому.  Нині ти можеш розбиратися у багатьох речах, але тільки через те, що ти чоловік, не мусиш все вміти».

Читайте також: «Одного разу в морзі» – тернопільський драмтеатр запрошує на прем’єру

Попри те, що вистава написана понад півстоліття тому, проблеми, порушені у ній, досі залишаються актуальними. Адже стереотипи щодо ролі жінки та чоловіка в суспільстві ще нікуди не зникли, каже актор Юрій Черненко, який  зіграв у п’єсі Корнія.

«Найгірше, вважаю, це – проблема стереотипного мислення.  Бо якщо я – хлоп, то мені дозволено раз у тиждень напитися, а якщо чоловік не п’є, то, певно, він слабий або щось йому бракує. А якщо він ще й чогось не вміє, то точно має дві лівих руки. Але насправді у житті бувають різні ситуації. Можливо, чоловік заробляє достатньо коштів і може найняти вісім електриків, які будуть за ним ходити та виконувати необхідну роботу.  Ну але стереотип є стереотип: у підсумку все одно про чоловіка скажуть, що він нічого не вміє, – констатує Юрій Черненко і додає: зараз немало п’єс порушують саме проблему стереотипності мислення. У репертуарі нашого театру це не тільки «Фараони», але й «Тестостерон, «Естроген». Усі вони про те, що потрібно змінювати ментальність, переставати мислити шаблонно».

Побачити себе

Режисер-постановник Олег Мосійчук адаптував п’єсу до сучасних реалій. Зіграти свої ролі акторам було непросто, адже і чоловікам, і жінкам потрібно були втримати баланс.

«Що найцікавіше у цій виставі – це те, що у ній все показано гротескно, все трошки перебільшено. Зрозуміло, що в житті так не може бути, але в страшному сні – так. Тому наше завдання як акторів полягало у тому, щоб не перевести все в клоунаду, проте в той же час зіграти так, щоб глядачеві не було сумно і нудно. Оця чітка грань у кожного з акторів – це важливо», – розповідає Юрій Черненко.

«Справді, подивіться, як хлопці тепер сапають, прасують, кліпси одягають, корови доять і тісто місять, як вони з цим справляються. Щодо жіночих ролей, то складність була у тому, щоб не «перетягнути» і жінки не постали перед глядачем такими собі похабними п’янчугами і баригами, ну але якщо і  «не дотягнути», то вони б вийшли у нас слабачками».

У кінці п’єси головний герой «прозріває», нарешті розуміючи, що жінку треба цінувати. Саме цей посил, кажуть актори, і намагаються донести до глядача.

«Потрібно цінувати один одного. Не знецінювати все, що для тебе робить інша людина, бо завжди може здаватися, що одне не так, та й інше могло б бути краще. Але не треба все сприймати як даність. Чоловіки ж як казали: жінки все стерплять. Проте, спробувавши всі радощі їхньої роботи на собі, зрозуміли, що недооцінили їх», – каже Оксана Левків.   

Такі ситуації часто трапляються у житті, тому й п’єса користується популярністю серед глядачів не один рік.

«На сцені – декілька осіб і всі вони – абсолютно різні. Глядач прийде і побачить у комусь з персонажів себе. А потім ще й почне сміятися, бо реально з ним таке було в житті», – розповідає Ігор Наконечний.

«По тому, як реагують люди в залі, видно, що хтось із них, певно, із подібними ситуаціями стикався або хотів би побути на місці героїв. П’єса «Фараони» показує правду, як часто буває у житті. Саме тому вона така популярна», – підсумовує Оксана Левків.

***

Як-то кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. А побачити виставу «Фараони» глядачі зможуть вже у середу, 3 лютого.

 Авторка: Світлана Величко

Фото надані Тернопільським драмтеатром

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

 

 

 

 

Теги: