Зло, яке не видно. Як розпізнати і боротися з психологічним насиллям?

Його непросто відразу помітити. Воно не залишає синців та подряпин на тілі, але залишає шрами на душі, шкодить емоційному стану та самооцінці.

Депресія, безпорадність, зневіра в світі та в собі, думки і спроби самогубства – все це наслідки психологічного або емоційного насилля.  На жаль, у суспільстві насильство частіше  вважається тоді, коли тобі у тіло впивається чужа нога або у голову летить важкий предмет, проте багато людей не здогадуються або ж відмовляються визнавати, що роками живуть в атмосфері психологічного насилля.

Чому воно не менш небезпечне, ніж стусани і бійки, та як із ним боротися, розповідаємо далі.

Що таке психологічне насилля?

«Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи…»

Це – стаття 21 із Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Проте ще декілька років тому психологічне насильство здавалося нам не таким вже й небезпечним, каже Тетяна Білінська, психологиня, кандидатка психологічних наук.

Тетяна Білінська

«Називає чоловік свою дружину кожного дня «ні на що не здатною» через те, що вона, на його думку, недостатньо працює по дому. Ну, це ж його жінка. Йому видніше. Не розмовляє чоловік з жінкою місяцями чи роками. Хіба це насильство? Знущається чоловік з жінки або ж навпаки, насміхається над її віруваннями чи переконаннями. Погано, але це ж приватна справа.

Ігнорує батько сина чи дочку, ніколи з ними не розмовляє чи кожного дня називає дурнем чи бездарою. Хіба він один?..

А потім ми з вами дивуємося, коли підліток стрибає з 12-го поверху чи жінка йде з сім’ї світ за очі, чи людина, що була вихована в таких умовах, має систематичну агресивну поведінку», – коментує Тетяна Білінська.

Експертка каже, загалом є багато аспектів, які замовчуються і залишаються «приватною справою». Усе – через те, що люди не завжди критично оцінюють речі та поведінку, а також через те, що в суспільстві не завжди розуміють, що є насиллями.

«Поняття насильство придумане не українцями. Воно прийшло до нас із Заходу як цивілізований метод стосунків. А в глобальному масштабі українці є досить терплячими: вони роками зносили насилля і в демографічному, і політичному аспекті. Українці, на жаль, завжди вважалися меншовартісною нацією, – констатує Тетяна Білінська. – Інша річ – це те, що люди не ходять з табличками на грудях, де описано, який дискомфорт, тиск чи нерівність вони відчувають. Тому ніхто не й знає, а часто й сама людина не усвідомлює, що роками живе в середовищі психологічного насилля, сприймаючи поведінку стосовно неї як нормальну».     

Читайте також: Стереотипи на прилавку. Як іграшковий світ прямує до гендерної рівності

Окремий конфлікт у сім’ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів. Тому Тетяна Білінська радить звернути увагу на наступні ознаки, які підкажуть вам, що стосовно вас чи ваших близьких вчиняють психологічне насилля.

Ознаки психологічного насилля:

  • ігнорування почуттів особи;
  • образа переконань, що мають цінність для особи;
  • образа віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження;
  • приниження особи (словесні образи та приниження жестами й мімікою, вам завжди нагадують, що ви все робите недостатньо добре і ніяк не дотягуєте до потрібного рівня, вас постійно з кимось порівнюють);
  • погрози відібрати дітей;
  • знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах особи (часто це жінка або дитина) з метою завдати їй болю;
  • безпідставні звинувачення та безпідставні ревнощі;
  • покарання кривдником дітей через образу на дружину (чи чоловіка);
  • обмеження свободи дій та пересування особи, обмеження у виборі кола спілкування, навіть з близькими чи друзями, тобто тими, хто може скласти кривднику конкуренцію – чим більш самотніми ви почуваєтеся, тим легше вами керувати;
  • погрози спричинити фізичну або економічну шкоду.

«Дуже важливо розібратися в тому, що є притаманним саме насильству, чим воно відрізняється від справжнього бажання застерегти, від випадкового прояву сили чи від нещасного збігу обставин», – каже Тетяна Білінська.

Як це зробити? Ознакою того, що ви стали жертвою насилля є:

  • занижена самооцінка;
  • від вас нічого не залежить;
  • відчуття постійної провини;
  • погані передчуття, очікування неприємностей.

Отож, «маяками» психологічного насильства:

  • нерівність сил;
  • повторюваність;
  • неадекватно висока чутливість жертви.

Кривдники: хто вони?

Ще одна вагома проблема — гендерний характер насильства. Жінки й чоловіки вдаються до психологічного насилля по-різному і страждають від різних його проявів залежно від нормативних гендерних ролей. Насильником може бути будь-яка людина незалежно від статі. Однак жінки більше за чоловіків потерпають від психологічного насилля. Водночас вони частіше за чоловіків вдаються саме до психологічного насилля, а не до якогось іншого виду.

«Зараз дуже багато говорять про чоловіче насилля. Але в психології спостерігається дуже цікава річ: жінки володіють дуже високим рівнем маскулінних рис, а чоловіки дуже високим рівнем фемінних рис. Тобто статі почали мінятися ролями. Жінки заробляють гроші, багато їздять на заробітки, годують сім’ї, а чоловіків залишають вдома. Тому ми зараз не можемо говорити, що насильство має переважно чоловіче чи жіноче обличчя. Воно просто є, і насильство притаманне як жінкам стосовно своїх чоловіків, так і чоловікам стосовно своїх дружин», – каже психологиня.

Андрій Дзіковський

У свою чергу Андрій Дзіковський, консультант з психологічних питань, зауважує, що у парі чоловікові та жінці потрібно працювати над своєю самодостатністю, щоб уникнути психологічного насилля.

«Чоловік і дружина не мають бути один для одного матір’ю чи батьком відповідно. Тобто, щонайменше, не слід займатись вихованням своєї другої половинки, краще виховувати себе самому. Не треба чекати, що партнер буде любити так, як любили батьки, а то і більше,  – каже Андрій Дзіковський. – Інший випадок, коли чоловік/жінка очікують, що їх обранець/обраниця зробить їх самих щасливими, наповнить їхнє життя барвами. При цьому самі майже нічого для свого щастя не роблять. Все чекають і чекають, а коли бачать, що щось не так, починають здійснювати те саме психологічне насилля.

Самодостатність в даному випадку – це усвідомлення своєї відповідальності за своє життя. Усвідомлення факту, що для того щоб я мав більше щастя, або не мав болю, я маю щось змінити саме в собі – це може бути мислення, поведінка, зовнішність».

Експерти наголошують, що у деяких випадках, систематичне психологічне насильство може нанести серйозну шкоду здоров’ю психіки, викликаючи почуття сорому і провини, втрату пам’яті або сюрреальне відчуття дійсності, емоційну нестабільність та перепади настрою, почуття безвихідності, думки про самогубство.

Фізичне насилля часто слідує за психологічним. Це означає, що якщо ви перебуваєте в стосунках, де вас знецінюють, критикують, ображають, то ви знаходитеся в зоні ризику. Дуже ймовірно, кажуть експерти, що  партнер не зупиниться на цьому і почне завдавати вам фізичної шкоди. 

***

Фізичне насильство – лише верхівка айсберга. Мільйони людей ніколи не піддавалися побоям, але щодня чують лайку та образи на свою адресу і відчувають інші форми психологічного тиску. Шрами від ментальних принижень можуть бути не менш глибокими і довгими, ніж сліди від побоїв, але значно менш помітними.

Історії, що мають стосунок до домашнього насилля, зазвичай, залишаються за зачиненими дверима. Проте треба розуміти, що перебувати під психологічним тиском кривдника – не норма, а нонсенс. Не замовчуйте насильство, не бійтеся розвінчати міф про ідеальне родинне життя в очах сусідів, знайомих, пересічних…

Авторка: Світлана Величко

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Теги: