(Не)жіночий вид спорту: тернопільська чемпіонка − про стереотипи, труднощі та досягнення у боксі

«Бокс – не жіночий вид спорту», «краще займися танцями». Ці та інші відверто сексистські фрази часто лунають у бік жіночого професійного боксу. Цей вид спорту зазвичай пов’язують із силою та брутальністю, тож стереотипно вважають «чоловічим». І хоча щороку в бокс йде все більше жінок, а їхні спортивні успіхи очевидні, боксерок досі часто дискримінують недоречними жартами і образливими коментарями.

Така ситуація знайома й боксерці з Тернополя Каріне Айрапетян. Дівчині лише 16 років, а вона вже шестиразова чемпіонка України, бронзова та срібна призерка чемпіонатів Європи, переможниця міжнародних та всеукраїнських турнірів серед школярок та юніорів. За всю спортивну кар’єру в дівчини – лише три поразки.

Про свій шлях у «не жіночому» виді спорту боксерка розповіла «ТМЦ.ІНФО».

  • Каріне, коли ти почала займатись боксом і чому обрала саме цей вид спорту?

Займаюсь боксом вже сім років. Зацікавилася цим видом спорту ще маленькою, переглядаючи з татом по телевізору боксерські поєдинки. Тоді у мене й виникло непереборне бажання спробувати. Десь рік часу просила тата записати мене у боксерський клуб, і в дев’ятирічному віці він все таки відвів мене на перше заняття. Я з дитинства була дуже активною і мала багато хобі: займалася танцями, плаванням, захоплювалась боротьбою, карате, співала у хорі. Однак усі захоплення були короткостроковими. Мені важко сказати, чому обрала бокс. Просто одного разу спробувавши, я зрозуміла, що це – мій вид спорту. Зараз бокс – це частина мене. Без рингу я просто перестану бути собою.

  • Що подобається у боксі, а що дається важко?

Бокс допоміг мені підвищити впевненість у собі та своїх силах, оволодіти навичками самооборони. Також це – чудовий спосіб для мене зняти стрес. Я люблю його за все, навіть за падіння і поразки. З теорією і практикою у мене не було проблем. Я швидко навчилася боксувати. Однак буває важко психологічно. До прикладу, в січні я повинна була їхати на чемпіонат України, але його постійно переносили. Відбувся він аж у жовтні, тобто дев’ять місяців я була у постійному стресі, щоденні тренування для того, щоб не втратити форму. Морально вже не витримувала, та все одно пересилювала себе заради результату.  Чемпіонат України виграла і одразу почала готуватися до змагань у Європі. Це – постійна робота над собою та підготовка. З понеділка по п’ятницю більше двох годин я присвячую тренуванням. Щоразу, коли виходжу на ринг, відчуття, ніби вперше, та зараз набагато легше. Я вже підготовлена і серйозна суперниця.

  • Як рідні ставляться до того, що ти займаєшся боксом?

Тато підтримав, а мама була категорично проти. Вона вважала, що бокс − це не жіночий вид спорту, та я все одно продовжувала займатись. Чесно, мама й досі не у захваті від того, що я боксерка, однак вже змирилася. Розумію, чому вона дуже хвилюється, адже я завжди можу отримати якісь ушкодження і травми на рингу. Тому мама рідко дивиться мої бої, частіше просить, аби після бою я зателефонувала повідомити їй результат. Втім, після моїх перших показних результатів, отримала більше підтримки та віри від рідних. Тато завжди намагається приїхати на збори чи зустріти після змагань. Це надзвичайно приємно.

  • Ти навчаєшся в 11-му класі. Чи доводилось зазнавати булінгу в школі через своє захоплення боксом?

Булінг у моєму житті має місце. У молодших класах часто зазнавала його, як зі сторони дівчат, так і хлопців. Дівчата зачіпали морально, хлопці – фізично. Булінг припинився, коли я почала серйозно займатися спортом і показувати хороші результати. Друзі досі часто жартують, однак я не звертаю уваги. Можливо, для когось я не вписуюсь у стереотипне уявлення дівчини. Я з дитинства любила проводити час у компанії хлопців, а ще не люблю носити плаття і туфлі на підборах. Цей одяг для мене є незручним. Я завжди із зібраним волоссям, у штанах, кофті і кросівках. І так, я люблю бокс, та це не означає, що я «пацанка». На мою думку, не це визначає мою жіночність однак для когось це зайвий привід пожартувати.

  • Багато чоловіків, особливо боксерів, негативно висловлюються про жіночий бокс, мовляв «жінкам там не місце». Чи часто стикаєшся із подібними заявами і як на них реагуєш?

У залі, де я тренуюся, хлопці мені казали: «Це не жіночий вид спорту. Чого ти цим займаєшся?». Проте колектив з того часу змінився, а ті, хто так думав, пішли. Зараз команда повністю підтримує мене. Я займаюся боксом і здобуваю важливі перемоги, якщо чоловіки це не сприймають, то мені прикро, що вони не вміють порадіти чужим та ще й жіночим успіхам. Чоловіки займаються фігурним катанням, художньою гімнастикою чи балетом, які стереотипно вважаються «жіночими». Однак чомусь до цього немає настільки прикутої уваги, як до жінок у нібито «чоловічих» сферах. Я − за рівні права без стереотипів. Тож, якщо мене хтось образить,  я ніколи не промовчу.

  • Яке представлення хлопців і дівчат у боксерському клубі, де ти займаєшся?

Я представляю школу вищої спортивної майстерності (ШВСМ) та боксерський клуб «Шкіряна Рукавичка». У нашому клубі п’ятдесят учнів: сорок хлопців і десять дівчат. Однак кращі результати показують дівчата. Якщо у мене й у хлопця з нашого клубу збігаються дати змагань, то тренер готує мене, бо в мене вже є успішні результати. Загалом жінок у боксі побільшало за останні роки, однак чоловіків вже ж більше.

  • Що б ти порадила тим, хто хоче займатись боксом, але не наважується через стереотипи?

Є багато дівчат, які справді мріють про бокс, але бояться спробувати. Стереотипи часто заважають обрати дійсно той шлях у житті, до якого лежить душа. Однак я раджу відкинути будь-які сумніви і страхи. Ніколи не догодиш іншим. Завжди варто пробувати. Мене не зупиняли ні труднощі, ні стереотипи, ні думка рідних. Якщо ви хочете і любите будь-яку справу, то займайтесь нею. Кожному з нас життя дається раз. Прикладом нехай стануть історії успіху багатьох спортсменок.

Авторка: Тетяна Тимчук

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Теги: