Соціологиня і підприємиця. Для чого нам потрібні фемінітиви?

Міністерство розвитку економіки офіційно дозволило використовувати фемінітиви у назвах професій в кадровій документації.  Цей наказ дозволяє за бажання жінки під час внесення інформації про назву роботи в кадрову документацію окремого працівника використовувати фемінітиви.

Для декого професії у жіночому роді на кшталт пілотеса, соціологиня чи підприємиця, депутатка звучать дико і незрозуміло. Навіть правопис у Word у цей момент виправляє написані слова на начебто «правильні».

Проте чомусь такі назви професій, як прибиральниця, лікарка, вчителька сприймаються нормально і не викликають жодних запитань. Так само нікому не спаде на думку господиню назвати господарем, королеву – королем чи співачку – співаком…

Чому фемінітиви – це не про фемінізм, для чого вони потрібні і чи навчають учнів в українських школах їх застосовувати, читайте далі.

Що таке фемiнiтиви?

Як тільки звучить слово «фемінітив», то більшість відразу сприймає його як щось пов’язане із фемінізмом. Проте у цих термінів  спільним є хіба що корінь, який походить від слова femina, що з латини у перекладі звучить як «жінка». Так, феміністичний рух дійсно підтримує запровадження фемінітивів на офіційному рівні. Проте на цьому наполягають і багато інших рухів, організацій та об’єднань.

Фемінітиви — це іменники, вжиті у жіночій формі, із закінченням, яке вказує на те, що згадана особа — жіночої статі. Окрім професій, такими іменниками позначають також і соціальний стан, місце проживання, етнічну та національну приналежність. Наприклад: бойкиня, лемкиня, ромка, українка, а також біженка, переселенка тощо. В той час, як чоловічими варіантами цих слів будуть бойко, лемко, ром, українець, також біженець, переселенець.

Сучасний тренд чи давня практика?

Фемінітиви існували в українській мові завжди. Ба, більше, вони давно зафіксовані в тлумачному словнику української мови.  І слово «депутатка» давно є у словнику, однак українці ще досі дискутують, чи варто його вживати.

Окрім того, в одинадцятитомному словнику української мови є майже 800 iменникiв-фемiнiтивiв.

Спеціалісти кажуть, що сплеск появи нових фемінітивів в Україні фіксується початком ХХІ століття. До цього «жіночі» слова активно використовували аж до початку ХХ століття. Про це свідчать численні твори української літератури та мовні словники. 

Так, фемінітиви фіксував уже перший церковнослов’янський український друкований словник Лаврентія Зизанія («Лексики»). А це, на хвилинку, 1596 рік. Ще є словник Бориса Грінченка (1907-1909 роки), який подає такі слова, як дончиця (донська козачка), лікарка, комірниця (квартирантка). У словнику Дмитра Яворницького (1920 рік) знаходимо домовласницю та колежанку. А словник Агатангела Кримського (1924-1932 роки) подає професорку, заступницю, викладачку та навіть державницю, заставницю та владницю.

Читайте також: «Божевільні жінки, які ненавидять чоловіків», або Чому гендерну рівність плутають із фемінізмом?

У період Радянського Союзу фемінітиви не віталися ані в російській мові, ані в українській. Жінка по факту була не жінкою, а «товаришем». Тому всі посади та професії мали виключно маскулінне словотворення. Винятками слугували ті спеціальності, за якими працювали здебільшого жінки: вчителька, прибиральниця, медсестра, швачка, куховарка.  Це залишило певний відбиток на сучасній українській мові.

Проте, як розповідає вчителька української мови та літератури Тернопільської  школи №29 Тетяна Кропельницька, фемінітиви завжди були властивi українськiй мовi.

«Варто звернути увагу, що в XVII- XVIII столітті жінок не допускали до керівних посад, бо колись жінка мала тільки опікуватися сім’єю, виховувати дітей, грати на піаніно і так далі,  бути «берегинею». А тепер, коли активно відбувається процес  емансипації жінки, коли її роль у суспільстві посилюється семимильними кроками, і тепер вона працює, займає керівні посади, які раніше були доступні тільки чоловікам, то й виникла потреба називати жінок не іменниками чоловічого роду, наприклад, режисер, а дати їм нові відповідники – режисерка, – пояснює Тетяна Іванівна. – Більше того, багато фемінітивів були відомими й давніше, просто ми їх не вживали у побуті.  Тим часом сучасний світ вимагає появи й нових фемінітивів».

Фемінітиви у школі

Тетяна Кропельницька розповідає, що вже другий рік навчає школярів фемінітивам. Для десятикласників цей розділ передбачений у нових книжках з української мови.

«Коли вивчаємо іменники, у підручниках наводять приклади фемінітивів. Щоправда, у розділі є лише підбірка із десятки слів, а ось сформульованих правил творення немає. Щодо того, чи будуть на ЗНО завдання із фемінітивами, то думаю, що ні. Адже спочатку потрібно дітям запропонувати правила у підручниках, а тоді вже вимагати цих знань у зовнішньому незалежному оцінюванні»,- каже вчителька.

Часто також можна почути думку, що фемінітиви перекручують українську мову, проте насправді це не так.

«Українська мова – надзвичайно ресурсна і гнучка. Так, деякі новоутворені фемінітиви можуть сприйматися на слух дивно і навіть кумедно, проте  ми завжди можемо використати інший суфікс, який звучатиме у слові милозвучніше. Окрім того, фемінітиви можуть здаватися незвичними, але тільки через те, що ми лише почали активно їх використовуватися і просто ще не звикли, хоча, по суті, вони мають право на існування.

Тож все залежить від нас: чим частіше використовуватимемо фемінітиви у повсякденному спілкуванні, тим більш звичними вони будуть задаватися.  Також додам, що непотрібно придумувати фемінітиви до всіх слів, особливо, якщо вони дійсно нестимуть образливе звучання, наприклад, посол-послиха. Краще використати іноземне – амбасадорка, чи просто складне слово – жінка-посол», – зауважує Тетяна Іванівна.

Навіщо це потрібно?

Сьогодні далеко не всі жінки хочуть, щоб їх професію чи інший статус називали на жіночий манер. І тут вони заявляють, що фемінітиви принижують їх як жінок. Це не щось інше, як підсвідома реакція на тисячолітній патріархат у світовій історії, через що у жінок залишилася хибна думка, що статус чоловіків є безперечним та винятковим. І у  якому все жіноче вважається другорядним, менш вартісним, гіршим, а все чоловіче  кращим і престижнішим.

«На мою думку, використання фемінітивів у жодному разі не принижує і не ображає жінку, – каже  вчителька. –  Судіть самі: лемок і лемкиня, вчитель і вчителька. Ці слова ж нікого не ображають.  Тому варто наголосити, що використання фемінітивів не применшують роль жінки, а навпаки – демонструють, що вона є повноцінною особистістю і що вона, зрештою, варта того, аби мати для себе в мові окрему назву, а не «заодно матися на увазі» у значенні маскулінітивів, більшість із яких утворені тоді, коли жінка не мала права ні на що».

Ще однією причиною негативного сприйняття фемінітивів є те,  що жінки трохи не розуміютьпоняття фемінізму. Феміністки не хочуть бути чоловіками, вони хочуть мати рівні з ними права.

А фемінітиви допоможуть жінкам стати більш видимими у суспільстві. Відтепер всього лише за допомогою одного слова можна буде зрозуміти, що йдеться саме про жінку. Тож фемiнiтиви – це хороший iнструмент показати, що жiнка в Українi є активною дiячкою у всiх суспiльних процесах.

Авторка: Світлана Величко

Проєкт здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Теги: