Як жінки боролися за право голосувати на виборах?

Цієї неділі українці, не залежно від статі, зможуть реалізувати своє право та проголосувати на виборах. Проте ще 100 років така можливість була не доступною жінкам.

Жіноче виборче право стало наслідком руху за права жінок. У Великій Британії та США поборниць цієї можливості називали суфражистками. Вони вдавалися до різноманітних акцій: влаштовували демонстрації та голодні страйки, розповсюджували листівки, приковували себе до воріт, сідали на рейки…

То в якій країні жінкам вперше надали право голосувати на виборах та висувати свої кандидатури, а також коли цей процес зародився в Україні, читайте далі.

«Декларація почуттів»

Відзначу, що деякі високорозвинені європейські демократії дозволили жінкам на рівні із чоловіками реалізовувати своє виборче право доволі пізно, порівнюючи із Україною. Проте повернемося до цього згодом. А поки що звернемося до історичних даних.

Витоки сучасного руху за виборче право жінок беруть свій початок з XVII століття, коли патріархальний устрій більшості суспільств наділяв чоловіків та жінок різними соціальними функціями і, відповідно, різними правами та обов’язками — право обирати чи бути обраним визначалось майновим цензом і, будучи залежними у цьому сенсі від чоловіка чи батька, жінки були часто позбавлені такої можливості.

Перший відомий випадок, коли жіноче виборче право було закріплене законодавчо відноситься до так званої  «Ери свободи» у Швеції, коли після смерті короля Карла XII у 1718 році жінки, які платили податки, отримали право обирати членів парламенту. Переворот, здійснений королем Густавом III у 1772 році відновив монархію, і нова конституція урізала права жінок, зокрема і парламенту в цілому.

У 1755 році конституція Корсиканської республіки надала виборче право усім громадянам старшим 25 років незалежно від статі, яке жінки втратили після анексії Корсики Францією в 1769 році. У США першим, хто наділив жінок правом обирати, був штат Нью-Джерсі — в 1776 році таке право отримали жінки, які мали власність. Однак в 1807 році під приводом боротьби з фальсифікаціями на виборах жінок позбавили виборчого права, як і небілих чоловіків.

Тривала боротьба жінок за виборчі права розпочалась у Великій Британії та Північній Америці в середині XIX століття. На Першу конференцію щодо прав жінок в місто Сенека Фолз (США) 1848 року зібралося понад 200 жінок і близько 40 чоловіків із прилеглих містечок і сіл. Конференція заявила про те, що жінка — не лише мати, а й самостійна особистість, і її відносини з державою мають бути безпосередніми, а не через чоловіка чи сина. Наслідком конференції стало підписання «Декларації почуттів», яка стала поштовхом до боротьби жінок за виборчі права в тому числі.

«Суфражистки» у світі

У другій половині XIX століття у тій чи іншій формі право голосувати отримали жінки в різних країнах світу — в британській колонії Піткерн, французькій Франсвіль, Австралії, острові Мен.

Нова Зеландія, британська колонія зі статусом самоуправної території, стала першою країною світу, де в 1893 році жінки отримали рівні з чоловіками загальні виборчі права.

У 1869 році американка Сьюзен Энтшні створила й очолила Першу Національну асоціацію за жіноче виборче право. Того ж року штат Вайомінг (США) надав жінкам право голосу. У Великій Британії рух за права жінок пов’язаний з ім’ям видатного філософа Джона Стюарта Міля, котрий 1867 року виступив у парламенті з петицією, в якій вимагалося надати виборче право жінкам.

В 1902 році право жінок не лише обирати, але й бути обраним було закріплене у конституції Австралії.

Кампанія жінок за право голосу набувала з 1905 до 1906 року дедалі радикальніших форм: жінки перекривали вулиці, приковували себе до огорож, навіть влаштовували безлад. Внаслідок таких дій чимало суфражисток опинилося в тюрмах. Хвиля боротьби жінок за свої виборчі права дійшла до країн Європи, а також і до Російської Імперії.

Одні з найперших країн, де запровадили жіноче виборче право, Фінляндія (1906 рік), яка на той час входила до складу Російської імперії, та Норвегія (1907 рік).

Не скрізь надане жінкам право було безумовним. Так, з 1918 року брати участь у виборах змогли жительки Великої Британії, але тільки старші 30-и років. В Австралії до голосування не допускали аборигенних жінок, утім, як і чоловіків-аборигенів. У Норвегії умовою була належність до певного соціального прошарку.

Також у багатьох країнах, де жінки отримали право обирати, вони були позбавленими права обиратись. Перші у світі жінки, обрані до парламенту, були у Фінляндії: у 1907 році на виборах до сейму було обрано 19 жінок (з 200 депутатських місць). Проте участь жінок у виборах до місцевих органів влади була закріплена лише після здобуття Фінляндією незалежності в 1917 році.

Жінки-депутатки фінського Сейму (1907 рік)

В 1915 році рівні виборчі права жінок були законодавчо закріплені в Данії, у 1917 році — в Росії (Тимчасовим урядом), у 1918 році — в Канаді, Німеччині та Польщі, в 1919-у — в Нідерландах, в 1920-у — на всій території США, в 1926 році — у Великобританії, в 1930-у — в Туреччині, в 1944 році — у Франції (Тимчасовим урядом після падіння Режиму Віші), в 1945-у — в Японії.

Мало хто знає, що швейцарські жінки отримали виборче право лише у 1971 році. Доволі пізно його надали і жінкам іншої високорозвиненої європейської демократії — Франції (з 1944 року).

У наш час жінки мають рівні з чоловіками виборчі права у більшості країн світу. Одними з останніх їх ввели Португалія (1974), Греція (1975), Швейцарія (1991), Бахрейн (2002), Кувейт (2005), Об’єднані Арабські Емірати (2006), Бутан (2008) і Саудівська Аравія (2011. У Брунеї, Ливані, Саудівській Аравії та ОАЕ на виборчі права жінок накладаються ті чи інші обмеження — від освітнього цензу до права обирати без права бути обраною.

Виборчі права для українських жінок

На початок XX століття більшість сучасних територій України перебували у складі Російської імперії. У ці часи жінки вже змогли частково вибороти своє право на вищу освіту. При університетах організовувалися спеціальні курси, заможні жінки їхали у швейцарські університети, але після повернення однак мали проблеми із працевлаштуванням. Імперія Романових залишалася великим консервативним островом. На цьому острові жили й українки.

У лютому 1905 року був організований Всеросійський союз рівноправності жінок (СРЖ), головною метою якого була боротьба за політичне рівноправ’я жінок, і тому дослідники розглядають його як першу жіночу політичну організацію.

На території України працювало кілька відділень цього союзу: Катеринославське (сучасне м. Дніпро), Київське, Харківське, Херсонське, Олександрівське (сучасне м. Запоріжжя), Одеське та два Полтавських. Із весни по осінь 1905 року «рівноправки» (так називали прихильниць рівноправності в Російській імперії) почали масово подавати колективні заяви, звернення до з’їздів земських діячів із вимогою рівноправності.

Деякі уявлення тодішніх дам про рівноправ’я могли б здивувати наших сучасниць. Так, вони цілком погоджувалися, що жінки заслуговують права обирати й бути обраними, але категорично стверджували, що заміжня пані завжди повинна голосувати лише за ту ж партію чи кандидата, що і її чоловік.

«В іншому разі ми переносимо передвиборчу боротьбу в наш дім, політичні пристрасті обох з подружжя створюють у ньому пекло, а дім мусить бути тихою пристанню в бурхливому громадському житті. А якщо в родині ще й є діти, то їх можна лише пожаліти», — заявляли суфражистки.

Крім того, феміністки початку ХХ ст. були переконані, що жінка не може поєднувати активне громадське життя з сімейними обов’язками, адже сім’я і виховання дітей повинні бути для неї понад усе. Тож політику і активне громадське життя вони вважали прерогативою вдів або самотніх. На думку тодішніх активісток, жінка повинна була «дорости» до виборчого права, тобто бути освіченою й політично грамотною, тому вони ревно боролися за покращення якості жіночої освіти.

Тож феміністки Російської імперії та територій України, що входили до її складу, домоглися виборчого права навесні 1917 року, за півроку до більшовицької революції. Понад 40 тисяч жінок вийшли на маніфестацію у Петрограді.

Жіноча демонстрація у Петрограді (1917 рік)

А ось жінки Західної України змогли сповна скористатися правом голосу та можливістю бути обраною до парламенту вже у 1920-х роках. Законодавство Другої Речі Посполитої (держави, до складу якої тоді входили території Західної України) зрівняло жінок та чоловіків у виборчих правах. Така ініціатива у відновленій Польській державі відповідала загальноєвропейському демократичному тренду міжвоєнного періоду.

Однак, як і сьогодні, ця законодавча рівність ще не означала справжньої рівності чоловіків та жінок у практиці політичного життя. Жінкам доводилося виборювати своє право бути обраними до парламентів, часто долаючи негативні стереотипи тодішнього маскулінного середовища та відкриту протидію їхнім емансипативним прагненням.

Авторка: Світлана Величко

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні

Теги: