Акушерське насильство: як в Україні нехтують правами жінок у пологах

В українському суспільстві тема акушерського насильства досі одна із табуйованих. Проте замовчування проблеми не означає її відсутність.

Багато лікарів часто не визнають, що така проблема існує, а жінки, які зіткнулися з агресією і свавіллям медперсоналу в пологовому будинку, не завжди готові розповідати про це та скаржитися комусь. Трапляється й так, що породіллі навіть не усвідомлюють, що певні дії медиків стосовно них є насильницькими. Медіа ж зазвичай згадують про акушерське насильство тоді, коли відбулось щось незворотньо погане – інвалідність жінки та/або дитини чи навіть смерть.

Держава, на жаль, також не приділяє достатньої уваги цій проблемі, а відсутністю конкретних дій задля її подолання тільки підсилює невидимість. Наразі в нас немає національного протоколу, який регулює ведення нормальних пологів. Цей документ нечинний ще з 2014 року. У 2021 році втратять чинність інші численні протоколи, які стосуються теми акушерства. І це величезна проблема для пологової сфери в Україні.

Cпівзасновниця ГО «Природні Права Україна» Євгенія Кубах каже, що на законодавчому рівні немає визначення акушерського насильства.

Проте термін таки існує. Згідно з поширеним у світі й Україні визначенням, акушерським насильством є дії медичного персоналу проти волі жінки в процесі вагітності, пологів та у післяпологовий період. Також сюди відносяться прояви зневаги до жінки, дискримінація та будь-які форми психологічного та фізичного насильства.

«Жодні державні дослідження та заходи зі зменшення акушерського насильства не проводяться, хоча минулого року на рівні ПАРЄ були надані рекомендації національним урядам щодо таких заходів. Тобто переймаються проблемою майже виключно громадські організації та ініціативи, що розуміються на цій темі та стикались з наслідками акушерського насильства», – розповідає експертка.  

Згідно опитувань ГО «Природні Права Україна» 2015 та 2019 років, жінки доволі часто стикаються з проявами акушерського насильства під час пологів.

«Приблизно 27% жінок зазнають забороненого прийому Кристеллера (тиск на живіт для прискорення народження дитини), більше 40% не отримують запитувану інформацію перед підписанням інформованої згоди, більше 20% кажуть про введення медичних препаратів без їхньої згоди, серед жінок, яким робили епізіотомію (розтин промежини), 64% зазначили, що не давали на це згоди, а 40% навіть не були про це попереджені», – зазначає Євгенія Кубах.

Серед видів акушерського насильства, які може зазнати жінка у пологовому будинку – фізичне насильство (удари, грубе розведення ніг, тиск на живіт), недотримання принципу інформованої згоди (проведення медичних маніпуляції без повідомлення жінки та отримання її згоди або всупереч її незгоді), порушення конфіденційності (доступ сторонніх до персональної медичної інформації), неповага (принизливі звернення, крик, обвинувачення, психологічний тиск), відмова в догляді, медичній допомозі (залишення без медичної допомоги, заклад працює не 24/7, недопуск партнера) та утримання у закладах (тиск на жінку сплатити за послуги або виконання інших вимог).

Євгенія Кубах каже, що на сьогодні серед названих видів акушерського насильства найрозповсюдженішим є заборона партнерських пологів (тобто недопуск партнера) у деяких регіонах і пологових будинках із середини березня цього року через пандемію коронавірусу.

«Заборона існує на рівні регіональної влади, МОЗ заперечує свою причетність. Це величезна проблема, яку засвідчують численні скарги жінок, петиції і публічні акції, але ситуація так і залишається невирішеною», – каже експертка. 

Євгенія Кубах пояснює причини акушерського насильства і зазначає, що це проблема не індивідуальна, а системна.

«Здебільшого дії медичного персоналу, які можна назвати акушерським насильством, не є усвідомленими. Вони переважно чиняться, бо такою, на жаль, є культура надання медичної допомоги в пологах, що передається медиками від покоління до покоління. Це спадок радянських часів з його конвеєрним підходом, коли жінка вважалась об’єктом розродження, а не повноцінною учасницею пологів», – каже Євгенія Кубах.

За словами експертки, ще одна причина – високий рівень професійного вигорання. Перевантаження, низькі зарплати, відсутність юридичного захисту – все це впливає на медичний персонал, критично знижує рівень емпатії та здатність до здорової комунікації, а ефективна психологічна допомога для медиків непередбачена.

Втім, вважати, що пологові будинки – це завжди страшно, також не варто. Там є багато відповідальних, професійних людей, які добре виконують свою роботу.

Євгенія Кубах, каже, що в українських пологових насправді є все для того, щоб називатися безпечним та доброзичливим місцем для жінки з немовлям – і технічні можливості, і висококваліфікований персонал.

«Єдине чому завжди приділялося мало уваги – це навички комунікації з жінками, розуміння та повага до їхніх потреб. Так, складно навчитися, що вдалі пологи це не лише показник «всі вижили». Також у нас відсутня ланка медичного персоналу, орієнтована на приймання переважно фізіологічних пологів. Як свідчить досвід інших країн, наявність таких фахівців значно покращує результати та враження самих жінок», – підсумовує експертка.

Наслідки акушерського насильства можуть бути дуже різні і впливати не лише на фізичне, а й ментальне здоров’я жінок, розповідає психологиня Мар’яна Гевко.

«Вагітні жінки та жінки, які народжують, перебувають у вразливому емоційному стані. Звісно, хвилюються за здоров’я майбутньої дитини і за те, щоб пологи пройшли вдало. Медпрацівники теж хвилюються, але, на жаль, виплескують свої переживання на породіллі шляхом тиску, залякувань чи погроз. Наприклад, примушуючи зробити зайві медичні маніпуляції проти волі чи виконати «забобонні» ритуали (розпустити коси). Зазвичай такі дії викликають велику тривогу та страх у матері, а також відчуття провини і безсилля. Це навпаки може ускладнити процес народження дитини», – зазначає Мар’яна Гевко.

Іноді жінка може відмовлятися від пологів у медичному закладі або навіть від народження дітей в принципі. За словами психологині, наслідком акушерського насильства під час пологів може бути й післяпологовий посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), але, звісно, не у всіх. 

Тому для породіллі дуже важливо заручитися підтримкою партнера(ки) під час пологів. Жінки все частіше хочуть, аби їх супроводжували чоловік, доула, тобто помічниця у родах, або інша близька людина. Тоді жінка почуває себе більш захищеною, адже поряд людина, яка не лише підтримає, допоможе зменшити больові відчуття, але й слідкуватиме за ходом пологів та відстоїть права породіллі у разі порушень.

Професійна доула Леся Дерень підтверджує, що однією із причин, чому жінки хочуть, аби у пологах їх супроводжував партнер(ка), – страх зазнати акушерського насильства.

«Жінки часто бояться акушерського насильства і хочуть, щоб доула чи чоловік виступали для них своєрідним захистом.

Найчастіше вони налякані, що до них будуть ставитися принизливо, залякувати, наполягати на певних діях без згоди самої жінки. Інколи жінок доводиться заспокоювати, що все не так погано і більшість лікарів дотримуються етичних та професійних норм», – розповідає доула.

Дивіться також: Доула з Тернополя: про професію, страхи жінок до/після пологів та підтримку породіль

Доведено, що партнерські пологи не тільки дають можливість жінці почуватися більш комфортно, вони також суттєво покращують акушерські результати, – менша ймовірність втручань, кращі поводження з породіллею та стан новонароджених.

Щоб уникнути небажаних медичних втручань чи психологічного тиску, доула радить жінкам ознайомитись зі своїми правами ще до пологів. Та головне − усвідомити, що вони заслуговують народжувати без насильства.

Авторка: Тетяна Тимчук

Проект здійснено за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

Теги: