Публікації
18:10
10 Жовтня
941

Порівняння медійних ринків Німеччини та України

Публікації

Фото: internews.ua

В Німеччини та України медійні ринки у певний момент в історії країни починали розвиватись практично з нуля. В Україні — розпочалось у 1991-му році, після розпаду Радянського Союзу та здобуття незалежності. У Німеччині  такий етап почався на 46 років раніше — у 1945-му — коли союзники перемогли нацистський режим та поділили країни на зони впливу. Ці 46 років попереднього старту спричинили те, що системи медіа в Україні та Німеччині відрізняються ключовою відмінністю — у ролі суспільного мовлення.

Усі сучасні медіа в Німеччині виникли вже після Другої світової війни. Британія, Франція та США закрили всі ЗМІ нацистських часів, аби очистити систему. Таким чином, перша сучасна газета — Frankfurter Rundschau — була створена 1 серпня 1945 року.

Втім, наступні 5 років були вкрай продуктивними для німецького медіа-ринку. За цей період виникло чимало медіа-компаній. У 1950-му році шість із них у Західній Німеччині об’єднались у Асоціацію суспільного мовлення Федеративної Республіки Німеччини (ARD). Причина була простою: подібні асоціації вже були створені у Швейцарії та Бельгії, і там це допомогло медіа-компаніям нарощувати свою аудиторію.

На сьогодні ARD об’єднує 9 медіа-компаній, у які входить федеральний канал Das Erste, а також 11 телеканалів та 50 радіостанцій у німецьких землях. Всього в ARD задіяні 23 тисячі співробітників, а бюджет суспільного мовника складає 6,9 млрд. євро на рік. І це — лише один із трьох суспільних мовників, хоч і найбільший.

У структурі фінансування українського Суспільного значну частину займають кошти із державного бюджету. Це дає змогу урядові впливати на роботу суспільного мовника, що ми і спостерігаємо протягом останніх двох років у ситуації із недофінансуванням.
У Німеччині ж суспільне мовлення не має жодного стосунку до державного бюджету і фінансується завдяки абонплаті, що становить 17,50 євро. Цю суму повинне сплачувати кожне помешкання. Не стягується абонплата з безробітних, гуртожитків, шкіл-інтернатів, казарм та нежитлових приміщень.

Водночас, доходи від реклами для суспільного мовлення суттєво обмежені. У будні дозволено лише 20 хвилин реклами на день; у вихідні та святкові дні її зовсім немає. Реклама також заборонена після основного блоку новин о 20:00. Рекламувати алкоголь і тютюнові вироби через суспільного мовника не можна.

Така система фінансування спонукає громадян слідкувати за суспільним мовленням та вимагати покращення його якості — адже на це йдуть гроші з сімейного бюджету.

Втім, такою ситуацією не надто задоволені приватні ЗМІ. Комерційних телеканалів та радіостанцій у Німеччині взагалі не існувало до 1984 року, а коли з’явились — одразу мали потужного конкурента в особі суспільного мовника.

Оскільки німці вже сплачували чималу фіксовану плату за ЗМІ, далеко не кожен із них був готовий доплачувати ще і за приватну газету, або дивитись більше реклами на комерційних телеканалах та радіостанціях. Єдине, чим могли захопити аудиторію комерційні ЗМІ —  це якість контенту.

Саме тому наразі на медіа-ринку Німеччини ЗМІ постійно змагаються за першість і намагаються створити кращий контент, ніж у конкурента. Для приватних ЗМІ  це питання виживання. Для суспільних мовників — відповідальність перед громадянами, що їх утримують.

В Україні такої кокуренції наразі не видно: Суспільне не має й 1% аудиторії, а серед лідерів ринку  майже виключно приватні медіа. Відповідно, вони конкурують лише між собою та не мають відповідальності перед громадою.

Перехід на німецьку систему фінансування суспільного мовника — абонплату— дозволив би зміцнити позиції Суспільного та дозволити йому виробляти більше якісного контенту, аби змагатись із приватними ЗМІ за увагу користувачів. А користувачі — завжди виграють від конкуренції на ринку. У цьому випадку вони б також отримали медіа, які прямо залежать від фінансування з боку суспільства, і тому зобов’язані працювати на його благо.

Віталій Рибак, аналітик/координатор проектів ГО «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld

Інформацію для цієї статті було зібрано під час навчальної поїздки до Німеччини для українських журналістів в рамках проекту «Україна в Європі: поширeння знань, сприяння взаєморозумінню та створення мереж», розпочатому аналітичним центром “Liberale Moderne” в партнерстві з Громадським Телебаченням та Міжнародним фондом «Відродження» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.