Про лемківський фестиваль. Про депортацію лемків

Цими вихідними в урочищі Бичова Монастириського району відбувся ХІХ Всеукраїнський фестиваль “Дзвони Лемківщини”. На фестиваль з’їжджаються лемки з різних куточків України і навіть із-за кордону. Мета фестивалю – збереження лемківської культури, а також нагадування про історію свого народу. 

Починалось все в далекому 1999 році, коли Олександр Венгринович разом з Ігорем Дудою і Стефаном Криницьмим вирішили започаткувати лемківську ватру, розповідає член оргкомітету цього фестивалю Лариса Гойняк. Перший і другий фестивалі проводились в селі Гутисько Бережанського району. Далі цей фестиваль вже відбувався в урочищі Бичова біля міста Монастириська.

Цьогоріч фестиваль тривав не два, а три дні – з 3 по 5 серпня. Головна частина фестивалю відбувалась в другий день – в суботу, 4 серпня. Розпочалось дійство урочистою ходою колони учасників фестивалю від районного Палацу культури міста Монастириська по центральній вулиці до пам’ятника Т.Шевченку. Тут лемківський хор Монастириського РПК заспівав пісню «Реве та стогне Дніпр широкий». Також біля цього пам’ятника прочитали вірш Т. Шевченка «Думи мої, думи мої», в перекладі Ігоря Дуди на лемківську говірку.

Далі колона рушила до пам’ятного знаку жертвам депортації українців з теренів Лемківщини, Холмщини, Підлісся і Надсяння. Тут відбулось покладання квітів, діти продекламували вірші, і учасники провели символічну передачу лемківських коралів («пацьорків») від старшого покоління до молодшого.

Далі за маршрутом колона пройшла головною вулицею міста і зупинилась біля фігури Матері Божої, де відбулась панахида за померлими на Майдані і під час проведення ООС (АТО). Після цього всі поїхали на місце проведення фестивалю за місто – в урочище Бичова.

Опівдні там відбулось урочисте відкриття фестивалю, згодом – запалення малої ватри, а також концерт, який тривав до самого вечора. Загалом на цей фестиваль приїхало біля сотні професійних і аматорських колективів, окремих виконавців, каже член оргкомітету Лариса Гойняк. Серед них: народний аматорський лемківський хор «Яворина» (Монастирська), гурт «Тріода» (Тернопіль), народна аматорська хорова капела «Бескид» (Івано-Франківськ), народний ансамбль пісні і танцю «Лемковина» (Львів), національний заслужений академічний народний хор України ім. Г.Верьовки (Київ). Було чимало дитячих колективів. З-за кордону приїхали учасники з Польщі, Словаччини, Канади, Сербії.

Розповідає тернополянка Марія Антонівна Запаранюк (з дому Сидор), що приїхала на цей фестиваль разом зі своїм сином Ігорем, який живе в Канаді:

Я народилась в 1939 році в Польщі на українських землях – село Суковате, біля містечка Лісько. Раз на рік в нас є можливість зустрітись з лемками з різних регіонів тут на цьому фестивалі. На цей фестиваль з сім’єю ми їздимо щороку. Також була і в Ждині (Польща) на лемківському фестивалі – я організовувала туди поїздки.

Щодо історії нашої родини, то в 1944 році нас з нашого села переселили на Холмщину. Потім виганяли на Сх. Україну. Але біля Львова нам сильно повезло, тому що від поїзда від’єднали чотири вагони, разом з нашим. Так ми залишились на Зах. Україні, а не попали до Сибіру. Згодом оселились в Тернопільській області, де і залишились…

Отже, поляки з радянською владою ввечері просто прийшли до нас і сказали, щоб до ранку нас тут не було. В сім’ї нас було троє – батько, мати і я. Мені було 6 років. Батько взяв худобу, пару коней, плуг, інший господарський інвентар. Батько був заможний – мав наймита Івана, який не захотів залишатися і поїхав з нами.. В Польщі в батька був кінний завод, де він мав 48 коней. Ще мав 10 гектарів землі і 5 гектарів лісу. Все залишили.. Тут радянська влада дала йому 2 гектари землі від колгоспу.

А те село наше в Польщі тієї ночі відразу спалили. Хто втік до Америки, хто до  Німеччини,  хто в Україну.. До цього часу на тій території нічого не росте, незважаючи на багаторазові спроби повернути туди життя.

Отже, ми жили в Тернополі, і мій батько запропонував побудувати лемківську церкву в цьому місті. І ось два роки тому ми спільними зусиллями і з Божою поміччю збудували цю церкву на вул. Львівській. Це є копія старовинної лемківської церкви. Коштів на побудову цієї церкви збирали по всій Тернопільській області. Також кошти на побудову цієї церкви дали меценати. В колективі організаторів нас було 30 чоловік. Загалом побудова церкви коштувала понад мільйон гривень. Зараз ми замовили ще й іконостас для нашої церкви.

 

Репортер Галина Жук

Фото автора

 

Теги: