Опубліковано:

Brexit та реальні виклики для Києва. Що доведеться змінити Україні?

507ed71-625

Ситуація з виходом Британії з ЄС ставить нас перед кількома новими викликами.

Спробую викласти їх тезово.

Всередині ЄС з’являється нова тема, яка відтіснить Україну, Росію та інші східні виклики на периферію в процесі ухвалення рішень.

Потенційний рух Шотландії (та, можливо, інших частин Британії) до незалежності зі збереженням членства цих країн в ЄС (або вступом в спільноту) перетворить британську тему на серіал, який міцно заповнить перші шпальти європейських видань.

Тут не до України.

Всередині ЄС може бути змінений характер і динаміка розвитку відносин між учасниками.

Зміниться розклад сил всередині Євросоюзу.

Вихід Британії зменшує противаги до лідерства Німеччини, з одноосібністю якого значна частина суспільств в ЄС не готова погоджуватись. Німеччина через це опиниться перед очікуваннями, вимогами і викликами, до яких як німецькі виборці, так і німецькі інституції не звикли.

В Брюсселі вихід Британії ймовірно буде проінтерпретований як сигнал щодо необхідності реформ, але різні політичні сторони бачать прямо протилежні ліки для нинішньої хвороби – від “більше Європи” до “менше Європи”. Хід цих дебатів напряму впливатиме на європерспективу України.

Популісти на континенті отримають вітер натхнення (і російські гроші) в свої вітрила, причому дуже ймовірно, що вони активізуються по всьому Європейському Союзу.

Росія почуватиметься впевненіше щодо України і з більшим завзяттям просуватиме свій порядок денний в ЄС.

Ізоляціонізм США може посилитися на тлі суперечливих новин з Європи.

Що робити Україні?

Нам потрібна різка зміна нашої риторики і політики всередині ЄС. Наразі Україна подає себе і сприймається Європою як жертва агресії, якій складно впоратися самостійно.

Успішність наших реформ для багатьох в ЄС видається дуже суперечливою.

Тому нова українська політика має фокусуватись на промотуванні України як частини рішення, а не проблеми. На демонстрації України як сумлінного гравця, який допомагає зміцнювати безпеку ЄС. На поясненні тих унікальних переваг, які ми маємо у дипломатії щодо пост-радянського простору.

Україна також може додати пасіонарності проєвропейському табору всередині ЄС, якщо зможе стати частиною внутрішніх євродебатів – зокрема, якщо балтійці і центральноєвропейці “втягнуть” українців як важливу сторону дискусії.

Проблема в тому, що наше МЗС, швидше за все, не зможе стати джерелом нової риторики через внутрішньополітичні та інституційні обмеження. А громадянське суспільство та експертні середовища тільки прорубують своє, незалежне від держави, вікно в Європу.

А МЗС мав би фокусуватись на тому напрямку, де громадянське суспільство поки майже безсиле, а європейці слабкі – на нашій східній політиці.

Те, що може Київ на Кавказі, в Центральній Азії, Білорусі, Молдові – Брюссель чи інші ЄСівські столиці або не можуть, або не вміють, або не хочуть, або все разом. На тлі цього ми маємо нарощувати свою “м’яку силу” щодо Росії і Білорусі.

Та, на жаль, виклики знову приходять до того, як ми до них готові.

Адже Україні давно було потрібно впритул зайнятись східною політикою, змінити нашу риторику в ЄС та перетворити МЗС на самостійнішу інституцію, що творить міжнародні відносини України.

 

Початково опубліковане в якості facebook-повідомлення, публікується з правками за погодженням з автором

7e1e90f-200

Євген Глібовицький,
pro.mova, Несторівська група,
для “Європейської правди”

 

Європейська правда
eurointegration.com.ua
26.06.2016